Пошук по сайту


У решетилівських килимах - Урок ярмарок Епіграф : «Україно ! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе !»

Урок ярмарок Епіграф : «Україно ! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе !»

Сторінка2/3
1   2   3

У решетилівських килимах спостерігається різноманітність композицій з ритмічним укладом квітів, листя, галузок, які вільно стеляться на світ­лому тлі. Центральна частина килима облямована з усіх боків темною смугою, на якій суцільно укладені галузки чи гірлянди квітів. Колорит соковитий, але тони м'які.

Композиції дігтярівських килимів статичні, рос­линні мотиви реалізовані меншою мірою, а кольори контрастні. Центральне тло цих килимів темне (чорне, темно-синє, бордове, коричневе), а облямівка світла.

Гуцульські килими: основне поле поділене на три, п'ять або сім частин і є поперечно - смугастим укладом основних геометричних фігур, здебільшого ромбів і прямокутників. Колорит — дзвінкі жовтогарячі тони, що контрастують з невеликою кількістю білої, чорної та зеленої барв.

Коломийські килими на суцільному тлі мають тридільний уклад.

Вони базуються на поєднанні теплих коричневих, охристо-золотих, зелених, теракотових, сірих та білих тонів і також складаються геометричних фігур.

Глинянські килими Львівщини мають холод­ні зеленувато-пісочні тони. Крім загальноприйнятого поперечносмугастого укладу основних мотивів—ром­бів, тут побутує розташування їх і у шаховому порядку, або виділення центрального орнаментального поля й облямівки.

На Закарпатті відомі тячівські килими, які мають дуже складні геометричні візерунки, розташовані на су­цільному тлі і облямовані каймою. Контрастно зіставля­ються бордові й темно-сині, червоні й зелені, фіолетові й жовті барви.

Традиції буковинського килимарства втілені у хотинських килимах: вони мають поперечно-смугас­тий уклад геометрично-рослинних мотивів на спільно­му тлі. Колорит створює поєднання чорної, червоної чи вишневої, білої та сірої барв.

Сьогодні паралельно з домашнім виготовленням килимів діють підприємства у Решетилівці, Дігтярях, Глинянах, Коломиї, Косові. Актуальним і вкрай важли­вим завданням сьогодення є збереження і примноження традицій цього унікального виду мистецтва, справж­нього надбання українського народу.

Ведуча

На білому світі є різні країни,

Де ріки, ліси і лани...

Та тільки одна на землі Україна,

А ми її доньки й сини.

Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,

І квіти усюди ростуть...

Та тільки одну Батьківщину

Ми маєм, її Україною звуть.

Учень.

Похилюсь до народу сердечно й уклінно,

Побажаю свободи, і щастя, й добра.

Тільки вірю: ніколи не вмреш, Україно,

Бо співучий народ і в біді не вмира.

Переміниться світу велична будова,

Що справіку в безодні вогнями ряхтить.

Рідна мова моя, материнська, чудова,

На далекі зірки у піснях полетить.

І не буде нас доля цуратися, брате,

У таврійських степах, в закарпатських садках.

Гне зможе ніхто дивний скарб одібрати,

Той, що предки для нас зберегли у віках.

Доки мова для внуків звучить солов'їно,

Доки слава козацька у серці живе.

Ти не вмреш, ти не вмреш, ти не вмреш, Україно —

Лиш безсмертний народ у негоду співа.

НАРОДНІ ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ В УКРАЇНІ
Народні художні промисли — це одна з форм народного мистецтва, що виробляє художньо оформлені предмети побуту одягу, прикраси, вироби декоративно-прикладного мистецтва. Багато, видів народних художніх промислів мають свої ко­рені в глибокій давнині. Вони роз­вивались на підґрунті селянських домашніх іфомислЬ, які поступово перетворювались на дрібне товар­не виробництво, яке працювало на ринок. У царській Росії, до складу якої входила й теперішня Україна, цей Процес проходив більш інтен­сивно після проведення реформ у 1861 р., коли народні художні промисли набули капіталістичного характеру. Але й на цій стадії сво­го розвитку вони часто були тісно пов'язані із селянським господар­ством і являли собою як правило дрібні приватні майстерні з ручною працею, зосереджені в одному ра­йоні та спеціалізовані на виробни­цтві одного певного виду виробів. Майстерність виготовлення того чи іншого виду художніх виробів у на­родних художніх промислах пере­давалася з покоління в покоління. Майстри народних художніх про­мислів, знаходячись у повній за­лежності від хазяїв майстерень та скупників, які давали робво^ч,за-продукцію, жорсто-ійі^иеййуайувались ними. У другій половині XIX ст. народні худож­ні промисли, відомі ще під назвою кустарних промислів, знаходились* у залежності від крупного капіталіс­тичного вирЧюиицтва і гинули, не витримавши конкуренції з дешеви­ми фабричними товарами. Намага­ючись штучно підтримати народні художні промисли, земства та ме­ценати в кінці XIX ст.— на почат­ку XX ст. насаджали зразки модер­ністського мистецтва, подавляючи при цьому творчу ініціативу народ­них майстрів.

Найбільш розвинутими форма­ми народних художніх промислів в Україні є вишивка, кружево, ки­лимарство, художнє ткацтво, кера­мічне мистецтво, художня оброб­ка дерева'та каменю, еопілкарство, виготовлення писанок, витинанок, розпис фарбами, виготовлення ви­робів зі шкіри, скла, лозоплетіння, мосяжництво (художня обробка ко­льорових металів) тощо. Про особ­ливості деяких із цих форм і видів народних художніх промислів ми й розповімо вам, шановні колеги, сьогодні

В Україні народні художні про­мисли є в усіх областях та в Ав­тономній Республіці Крим. Най­більші їх осередки знаходяться на сьогодні в м. Косів (Івано-Фран­ківська обл.), м. Кролевець (Сум­ська обл.) — ткацтво; с. Клембівка (Вінницька обл.) — вишивка, м. Львів — гутне скло та лемківське різьблення; с. Опїшня (Полтавська обл.) керамічні вироби (гончар­ство) та килимарство; с. Петриківка (Дніпропетровська обл.) — де­коративні розписи; с. Решетилівка (Полтавська обл.) — килимарство та ткацтво; виготовлення писа­нок — Прикарпаття та Гуцульщи-на; сопілкарствртахуяожтвіїр^ із лжіри, мосяжництво — Гуцуль-ВІ*я»г:яозоплетіння — Закарпат­тя, Гуцульщина та деякі інші облас­ті України.

До 1960 р. художні промисли були зосереджені в кооперативних арті­лях, згодом реорганізовані в дер­жавні фабрики художніх виробів, з яких в Україні найбільш відоми­ми є «Гуцульщина» у Косові, ім. 17 вересня в Коломиї, художнього ткацтва у Кролевці, «Жіноча пра­ця» у с Клембівка тощо. Вони ви­готовляли килими, скатерки, руш­ники, сорочки, хустки, скриньки, браслети, люльки, барильця, ку­манці, іграшки тощо. Вони виго­товляються і сьогодні та експорту­ються до різних країн світу: Англії,

Нідерландів, Італії, Індії, Канади, СІЛА, Швейцарії тощо. Міжна­родні виставки цих виробів україн­ських митців відбувалися в Болгарії, Німеччині, Гані, на Кіпрі, в Суда­ні, Сірії, Польщі, в багатьох музеях України (Київ, Львів та ін.).

— дуже поширений вид народно-декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зобра­ження на тканині, шкірі, повсті, виконане різними ручними або ма­шинними швами. Основним мате­ріалом для вишивки є нитки (лля­ні, конопляні, бавовняні, шовкові, вовняні, металеві та ін.), в окремих випадках — різні, часом дорогі, ма­теріали (золото, срібло, самоцвіти, намисто, блискітки, бісер, монети Тощо). Вишивка застосовується для прикрашання одягу (жіночі й чоло­вічі сорочки, киптарі, плаття, сук­ні та ін.), речей побутового вжитку (рушники, скатерки тощо), інтер'є­рів житлових і громадських примі­щень, а також може бути самостій­ним твором (панно, картина, пор­трет тощо).

Вишивка виникла з появою шит­ва на примітивному одягу людей кам'яного віку. Уже в І тисячоліт­ті до н. е. вона досягла високого художнього рівня в народів Вави-лону, Греції, Риму, Стародавньо­го Китаю, Індії, Ірану. Особливою пишністю вишивка відзначалася у Візантії. її вплив позначився на вишивці країн середньовічної За­хідної Європи.

У XVIII—XIX ст. вишивка європей­ських країн зазнала впливу Старо­давнього Китаю. Народна вишивка завжди була тісно пов'язана з по­бутом народу і відображала його художні смаки і національну своє­рідність. У ній зберігалися й розви­валися традиційні художні форми і технічні прийоми. У вишивці, що виконувалася народними майстра­ми на замовлення панівних "кла­сів і частобулапредметом розкоші,помітний.відхід від народних тра­дицій- Це виявлялося в багатому матеріалі, художніх прийомах і сю­жетах (сцени полювання, бенке­ти, геральдичні зображення, релі­гійні сюжети тощо). Сьогодні ви­шивка Носить глибоко народний характер.

В Україні вишивка виникла'за дав­ніх часів і при всіх своїх національ­них особливостях має багато спіль­них рис з вишивками народів СНД (особливо росіян і білорусів) та су­сідніх країн — Польщі, Словаччи­ни, Болгарії, Румунії. В попере­дні епохи вишивка виконувалась на матеріалі, виготовленому в на­туральному господарстві "(ЛЛЯНИХ, конопляних, вовняних тканинах, шкірі). Вишивали нитками, нефар­бованими (сирими, біленими, вос-коподібними) або фарбованими ор­ганічними барвниками (переважно рослинними) в червоний, жовтий, темно-синій та чорний кольори. З кінця XIX ст. в українській народ­ній вишивці почали застосовува­тися фабричні матеріали (шовкові і металеві нитки, гарус, бісер, блис­кітки, фабричні тканини).ііародна вишивка відзначається багатством та різноманітністю орнаменту іззр^ враженням геометричних елемен­тів, тварин і рослин, чіткою ком­позицією, гармонійним колоритом, майстерністю й тонкістю технічно­го виконання, Є близько 100 видів і різноманітних технічних прийомів вишивання (основні з них — ме­режання, вирізування, низь, гладь, хрестик тощо), нерозривно пов'я­зані з характером орнаменту. В сю­жетних вишивках використовуєть­ся художня гладь, хрестик, пор-третно-пейзажний шов. Традиційні місцеві особливості вишивки різ­них районів України відрізняються головним чином колоритом, а та­кож орнаментом, технікою вико­нання і композиційною будовою. Багатий колорит та складні геоме­тричні узори, що густо заповнюють тканини, властиві поліхромним ви­шивкам Галичини, Буковини, За­карпаття. Яскраві стильові ознаки мають вишивки Полтавщини, Ки­ївщини, Чернігівщини (рослинний орнамент червоного, чорного й си­нього кольорів, інколи в поєднан­ні із зображеннями тварин). Для Полісся характерна двокольоро­ва вишивка, виконана перетикан-ням. Волинська вишивка відзна­чається розмаїттям квітів, викона­них червоними нитками. На Поді­ллі вишивають низзю, хрестиком, лічильною гладдю складні комбіна­ції геометричних фігур, а також ши­рокий суцільний орнамент чорно­го кольору. Біле ажурне та «повне» шитво характерне для всіх областей України та АРК, особливо для Пол­тавщини. Найкращими приклада­ми вишиванки сьогодні можуть служити роботи майстринь с. Саш­ки Могилів-Подольського району. Способи їх виконання: «Зозулька» -(вишивання червоними нитками, лиш де-не-де .має, «кишу крапин-ку), «Хмара», або «Чорна хмара»,— виконання лише чорною ниткою, «Псячі ребра» — подібна до орна­менту, який у писанках і вишив­ках має назву «гребінка», «Борів-ська» — походить від назви с. Бо-рівка. А ще є «нумери» («лумери»), «шляхетська», «ніяка» (вільна імп­ровізація місцевого вишивання), «ленточка» (шита линшою), «пе­рерва» (давній вид вишивки), «ду­бовий лист> {«вйвоїшіреніша в су-чаєномувжиткузіняивки). Вишив­ка с^годні процвітає і таких селах, як: Лозове, Вишневе, Грушки, Ду­бина, Грабовець, Ромашка, Оленів-- ка, Козлів, Сугаки, Ястребне, Сокіл і Зарінок.

Кераміка — вироби з природних глин або сумішей їх з мінеральни­ми домішками, обпалені до камене-подібного стану. Термін «кераміка» охоплює багато найрізноманітні­ших виробів, від будівельної цегли до легкого прозорого посуду з фар­фору. Основними технологічними виробами кераміки є: цегла та бло­ки, гончарні вироби ^ теракота і ма­йоліка, які мають грубий пористий черепок; фаянсові вироби з тон­ким пористим черепком; фарфор та так звані кам'яні вироби, що ма­ють спечений черепок — щільний, непроникний для кислот, лугів, Та­зів та води. Температура обпалю­вання керамічних виробів, при якій відбувається фізико-хімічний про­цес перетворення пластичної маси на каменеподібне Тіло, змінюється в межах 900-Ш0°С. Процес ви­робництва кераміки в основному зводиться до обробки сировини (глини), готування маси, надання форми, сушіння, обпалюваннятаоздоблення виробу Художня кераміка відома з давніх-давен і є однією з основних галузей декоративного мистецтва. До ху­дожньої кераміки належать посуд, скульптури, облицювальні кахлі та плитки тощо.

Ранньослов'янська кераміка вже в II ст. н. е. знала гончарний круг і задимлювання черепка, що у вог­ні ставав сірим. Високого рівня роз­витку досягло виробництво керамі­ки в Київській Русі, де вже застосо­вували поливи, виробляли посуд, цеглу — «плінфу» — і «голосники», полив'яні плитки, якими вистели­ли долівки і викладали стіни хра­мів і палаців.

Традиції кераміки Київської Русі знайшли своє продовження в гон­чарстві, що розвивалося на росій­ських, українських та білоруських землях.

Починаючи з XV ст. в Росії Почали прикрашати фасади будівель кера­мічною плиткою. З XVII ст. зберег­лися імена видатних українських керамістів П. Заборського, С. Іва­нова та ін.

На території України в XV—XVIII ст. гончарство досягло особливого успі­ху в міських цехах. Крім посуду по­ширилось виробництво кахлів, ар­хітектурних плиток і вставок. У цей час гончарі засвоюють свинцеві шк ливи, які витіснили задимлювання і властиві йому витискувані прикра­си, замінивши їх кольоровим під-полив'яним розписом. Покоління майстрів створювали різні техніки підполив'яного обливаного череп­ка, які становлять групу народної кераміки. Багатовікова творчість майстрів привела до утворення чис­ленних центрів художньої кераміки, формування самобутніх шкіл деко­ративного розпису, викристалізо-вування місцевих художніх стилів. З кінця XVIII ст. поряд з народною художньою керамікою розвивається виробництво фарфору і фаянсу (по­рцеляни). Широкого визнання на­були художні вироби фарфорових заводів у селищі Баранівці Малин-ського району Житомирської об­ласті, м. Корці Рівненської облас­ті, с. Волокитиному Путивльського району Сумської області, фаянсової фабрики в с. Межигір'ї поблизу Києва. У формі й розписі цих виро­бів виявилися впливи національних традицій української народної ху­дожньої кераміки.
На сьогодні найзначнішим центром художньої кераміки в Україні є село Онішня Полтавської області. Воно розташоване на мальовничому пра­вому березі р. Ворскли (бас. Дні­пра), за 45 км на північ від Пол­тави. Це старовинний, широко ві­домий центр народної української кераміки та ткацтва. Керамічні вироби Опішні — посуд; іірашки, об­лицювальні плитки. Вони відріз­няються багатством форм та ко­льорів. Особливої декоративності виробам надає фарбовий розпис. У 1929 р. в селищі була створена артіль «Художня кераміка». Вироби Опішні неодноразово демонстру­вались на міжнародних виставках, конкурсах. Для виробів с. Оніш­ня характерно еіроравтливших

тваринного орнаменту. А от для ке­раміки сіл Бубнівка Гайсинського району Вінницької області (май­стри Яків і Яким Герасименки), Дибинці -Богуславського району Ки­ївської області, Макарового Яру Ново-Світлівського району Луган­ської області, м. Ужгорода та ін. характерним є вільний рослинний орнамент. У Косові та Кругах (Іва­но-Франківська обл.) розвиваються традиції рятованої рослинної та ге-ометризованої орнаментики з деко­ративно трактованими фігурними сценами, запровадженої майстра­ми ХІХ ст. П. Баранюком, О. Бах-метюком та^Н,>Митці Закарпаття технікою римування створили до­вершену систему рослинно-геоме-тризованого розпису, яку розвивали у 60-ті роки XX ст. М. Галас, П. Цві-лик та ін. Окремою школою є твор­чість майстрів с. Смотрича Смо-трицького району Хмельницької області — Р. Червонюка, Д. Небес­ного, К. Білоського, і які розроби­ли особливу декоративну систему асиметричних прикрас, виконану дуже поширеною технікою-флян-дрування. Неповторні композиції орнаменту в розписах мисок техні­кою фляндрування створили май­стри з с. Постав-Муки Чернухин-ського району Полтавської облас­ті, м. Коломиї Івано-Франківськох обл. тощо.
1   2   3

Схожі:

Урок гра( робота в групах). Обладнання: мультимедійний проектор,...
Епіграф уроку: Афоризм Рене Декарта: «Мало мати хороший розум, головне – добре його застосовувати»

Урок математики, 6 клас
Зверніть увагу на епіграф нашого уроку. Сьогодні ми будемо доводити, що математика – це не суха наука, що з її допомоги можна створювати...

Конкурс-ярмарок педагогічної творчості Номінація «Математика»
Комунальна науково-методична установа «Березнівський районний методичний кабінет» Березнівської районної ради

Вступ
Однак вони не висловлюють специфіку наукового знання, оскільки в таких формах здійснюється як наукове, так І донаукове пізнання....

Інтелектуальна гра
Мета: виховувати в учнів любов до математики, уважне ставлення до неї, усвідомлення того, що їм жити в ХХІ столітті І без найдавнішої...

Розв’язування задач на обчислення площ многокутників Виконавець
Епіграф уроку: Афоризм Рене Декарта: «Мало мати хороший розум, головне – добре його застосовувати»

Завдання ІІ етапу Всеукраїнської олімпіади з математики
Василько протягом доби витрачає частину свого часу на сон, на навчання в школі, на зустріч з друзями, він слухає музику, грає на...

Нетрадиційний урок многогранники І тіла обертання урок брейн-ринг, 11-й клас
У грі беруть участь дві команди: α І β. Капітани по черзі називають членів своїх команд, вибираючи їх з учнів класу

Сучасний урок в педагогічній та
...

Урок: лекційно-практичне система навчання
Основним підходом до організації навчання в сучасній школі залишається класно урочна система, за якою провідною формою навчальної...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

geo.lekciya.com.ua
Головна сторінка