Пошук по сайту


Урок ярмарок Епіграф : «Україно ! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе !»

Урок ярмарок Епіграф : «Україно ! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе !»

Сторінка1/3
  1   2   3




Тема : Ярмарок художніх промислів України.

Мета : ознайомити учнів з художніми промислами України , їх різновидами , розвивати вміння самостійно підбирати літературу , аналізувати , систематизувати та робити висновки , навчити учнів публічному виступу , виховувати любов та повагу до традицій рідної землі та шанувати майстрів , що прославляють Україну.

Тип : урок - ярмарок

Епіграф : « Україно ! Доки жити буду , доти відкриватиму тебе !»

1.Мотивація навчальної діяльності.

Ведуча.

Сьогодні ми зібрались,

Щоб промисли вивчати,

Про давнії ремесла

Усім вам розказати.

Про лемків і гуцулів,

Поділля і Карпати,

Волинь синьоозерну,

І Буковину теплу,

Й Полтавську щедру землю —

Все хочем оспівати.

Ярмарок у нас сьогодні , та ще й незвичайний , а « Український ярмарок художніх промислів » І з’їхалися до древнього Житомира найкращі майстри своєї справи , справжні митці.

Важливою експортною продукцією декора­тивно-ужиткового мистецтва в Україні є килими , ліжники , різноманітні вироби з дерева і металу , посуд , прикраси , іграшки , рушники , сорочки , хустки ..

Саме в серпні 2006 р. Президент України підписав Указ « Про розвиток художніх промислів і ремесел в Україні у 2007 – 2010 роках »

Завдання - Що таке художні промисли ?

- Як вони зародилися в Україні ? їх географія ?

Пошукова робота , робота з підручником.

Художні промисли, як пісня, дума, казка, — одна з форм народної творчості, виробництво товарів декора­тивно-ужиткового мистецтва. Продукція цього вироб­ництва використовується для потреб людей, а також має художню цінність.

Художні промисли в Україні зародилися за трипіль­ської культури (V—VI тисячоліття до н. є.). У період фео­далізму осередками художніх промислів були Київщина, Полтавщина, Поділля, Галичина. Предмети народного ужиткового мистецтва виготовляли у XVI—XVII ст. у Запорозькій Січі. Пізніше у Києві, Львові, Станіславі ор­ганізовувалися великі ярмарки продукції ремісників.

Нині в Україні промисли є в усіх областях. Найбільші їх осередки: м. Косів на Івано - Франківщині, с. Клембівка на Вінниччині, м. Кролевець на Сумщині, селища Опїшня і Решетилівка на Полтавщині, с. Петриківка Дніпропетровської області, містечко Іза у Закарпатті.

Ведуча. Вітання вам, гості дорогі! А щоб ви не заблукали, ми будемо поруч і проведемо вас яр­марковими павільйонами. Першим пропоную відвідати «Вишиваночку».

Інформація про вишивку як художній промисел ( ії коротко розповідають учні . що заздалегідь готували додатковий матеріал . Демонструють зразки вишитих рушників у павільйоні).

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червону нитку клала.

Що то чорна ниточка — то є смуток,

А червона ниточка — то є радість,

Що то чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась.

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червоную нитку клала.

Вишивка — один з найпоширеніших видів народ­ного декоративно-ужиткового мистецтва. Це ремесло ви­никло дуже давно і передавалося з покоління у поколін­ня. З давніх часів поряд з традиційним домашнім виго­товленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях.

Відомо, що в XI ст. княгиня Анна, сестра Володи­мира Мономаха, започаткувала навчання вишивки і гап­тування золотими і срібними нитками дівчат у монастирських школах. Значного поширення набуло гаптування в XVI ст. у Києві, Чернігові, Кореці, Львові.

Серед вишиваних виробів — скатертини, рушни­ки, серветки, сорочки, простирадла тощо. Кожен етно­графічний регіон України — Полісся, Поділля, Карпати, Галичина, Середнє Подніпров'я, Слобожанщина— ха­рактеризуються своєрідними орнаментальними та сю­жетними композиціями.

Сьогодні ми розповімо про український вишитий рушник. Від сивої давнини і до наших днів, у радості і в горі, він став частиною нашого побуту. У народі говори­ли: «Хата без рушників, що родина без дітей».

Рушник можна порівняти хіба що з піснею. Без руш­ника, як і без пісні, не обходиться народження, одружен­ня і смерть людини.

Слова «рушник» і «мати» часто зустрічаються по­руч. Послухайте цю легенду: «Давно це було. Жила собі в одному селі мати і мала вона трьох синів-красенів. До
всього здібні хлопці, але лише одного не вміли робити —вишивати, як їхня мати. Сядуть, було, біля неї та й кажуть: «Ви, матусю, шийте-вишивайте та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти та птахи». Горнулася мати до синів і такі мудрі слова їм гово­рила: «Сини мої, долю я вам вигаптую, а пам'ять про себе в рушниках залишу, тож бережіть їх». Багато рушників вишила мати і всі між ними розділила. А даруючи, при­мовляла: «Голуби мої! Пам'ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б ви не їхали — рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров'я береже».

Померла мати, а ії слова й пам'ять по неї у рушниках збереглися й передаються з покоління в покоління».

Вишивати рушники, сорочки матері навчали своїх дівчат змалку. Багато вишивали дівчата на вечорницях, довгими осінніми та зимовими вечорами.

У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала поповнюватися рушниками.

А чи знаєте ви, що в давнину, якщо ікони, образи не були вкриті рушниками, то не можна було й молитву промовляти.

Рушник використовували і під час будівництва хати. Коли будували хату, то на рушниках піднімали сволоки, а потім ці рушники дарували майстрам. До сволока при­кріплювали залізний гак, щоб вішати колиску.

Рушники утирачі і стирники ткали із цупких ни­ток. Покутники і подарункові — із тонкого, гарно ви­битого полотна.

А придивіться, скільки кольорів є на рушниках. «Червоне — то любов, а чорне — то журба». Червоний колір — це сонечко; коричневий — щаслива дорога; зе­лений — зустріч з добрими людьми; синій — блакитне небо; жовтий — символ здоров'я, успіху.

Відомо, що на Чернігівщині перевагу надають зе­леному і синьому кольорам, геометричним візерункам. На Київщині вишивають багатоколірні рушники з пере­важанням червоних і синіх рослинних орнаментів

Полтавщина славиться вишуканими за конфігу­рацією геометричними та стилізованими рослинними мотивами, композиціями вазонів, квітів, листя, бутонів, птахів, мережкою, гладдю. Кольори — червоні, зелені, голубі.

На Волині поширені геометричні мотиви, укла­дені в стрічкові композиції. Кольори стримані, переваж­но, червоний з вкрапленнями чорного.

На Поділлі, Буковині та Покутті теж перева­жають геометричні мотиви, укладені у великі смути. Поширеною у цих регіонах є вишивка білим по білому. Суцільним вишневим або чорним кольорами.

На Гуцульщині — дуже різні композиції з яскра­вих контрастних барв — чорних, червоних, вишневих, оранжевих, жовтих, синіх, фіолетових і зелених. У лемків переважають симетрично розташовані галузки з листків, квітів, пуп'янків. Основні барви — черво­ні. Бойківщина славиться стрічковими композиціями з ромбів, квадратів, вазонових мотивів.

Розвісила дружина рушники.

Хоч каже дехто: «Вже виходять з моди».

Та чую я, як б'ється із віків

Минуле мого рідного народу.

В гарячих візерунках пломенить

Пролита кров за правду і за волю,

І кожна нитка райдужно горить —

Розказує про України долю.

Ведуча. Дякую всім за чудові розповіді про рушни­ки, вишиванки. Дівчата! Вчіться вишивати український рушник, вишивайте з любов 'ю, даруйте людям!

Ведуча. А тепер прошу усіх гостей ярмарку до па­вільйону «Гончарство і гутництво».

1. У XVII—XVIII ст., коли рівень життя українців підвищився, гончарство —вироблення з опаленої гончарної глини різноманітних виробів, зокрема посуду, кахлів, іграшок тощо — набуло значного розвитку в країні, хоча виникло воно ще в неоліті.

Спочатку посуд був дешевий і зручний — сірий. Його оздоблювали лощенням і дерев'яними штамками — кілочками у вигляді кружалець із промін-асами, зірочками, зубчиками. Згодом стали практикувати рослинні, квіткові орнаменти, фігурні зобра­ження.

Посуд кожного регіону України набував певних особливостей, які залежали від природних якостей ма­теріалу, місцевих традицій тощо.

У XVIII ст. гончарство було особливо розвине­ним на Полтавщині — у Глинську, Зінькові, Миргороді, Ромнах. Найвизначнішою була Опішня, де більше 200 ремісників виготовляли різноманітний святковий та де­коративний посуд скульптурного характеру ( узбанки, баклаги, барильця, куманці та баранці, леви, коники, півні, оздоблені квітковими орнаментами).

На Поділлі гончарний посуд виробляли у Барі, Бубнівці, Гайсині, Летичеві, Смотричі. Посуд був вог­ненно-червоного кольору, на ньому малювали пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду.

У XIX ст. на Гуцульщині провідними осередками гончарства стали Косів і Пістинь. Орнаменти — бага­топелюсткові квіти, трикутне листя, грона винограду, пташки на гілках, коні, кози, олені.

Декоративними рослинними розписами славиться с. Петриківка на Дніпропетровщині. Подивіться на ці красиві тарелі!

На Чернігівщині гончарні вироби оздоблювалися специфічною технікою бризок і патьоків.

А чи знаєте ви, що гутою у багатьох країнах Європи називали конусоподібну будівлю зі скловарною піччю. Тому скляне виробництво й нарекли гутництвом.

Гутне скло отримували шляхом спалювання за висо­кої температури у великих тиглях (глиняних горщиках) піску, вапняку і поташу. Вироби майстрів-склодувів відзначалися індивідуальністю; скло було кольоровим, прозорим, передавало гру світла.

Гутами славилися Старий Галич, Белз, Потелич і Підгірці на Львівщині. Були гути й на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині і на Закарпатті.

Відродження традицій гутництва почалося у Львові. Це ремесло є сьогодні гордістю міста.

Ведучий. На ярмарок ходили старі й молоді, і самі і з дітьми, в яких розбігалися очі від такого багатства різноманітності товарів і кольорів. Отже, завітаймо де павільйону «Іграшок і писанок».

Виготовлення іграшок — це галузь українського народного мистецтва, що об'єднує вироби з кераміки дерева, лози, соломи, паперу. До нас дійшли переважне керамічні й дерев'яні зразки XIX ст. — «лялька», «кінь» «вершник», «птах», «баранчик», «корова».

Розквіт іграшкового промислу припадає на середи ну XIX ст. у трьох найбільших регіонах — Придніпров'ї Поділлі і Прикарпатті.

Серед іграшок Подніпров'я—оригінальні дерев'яні кухлики у формі качечок, дотепні рухомі забавки—фігурки ведмедів, ковалів, ткачів, теслярів, що «працюють».

На Прикарпатті осередками виробництва ігра­шок були села Прутів Львівщини — Мервиці, Вільшаниця, Наконечне та перед­містя Яворова. Яворівські столярі виготовляли різні візочки коники, драбинки, іграшкові меблі і музичні інструменти.

Глиняні забавки з Опішні, Бубнівки, Адамівки Вишнівця, Старої Солі возили на ярмарки.

На Поділлі керамічні ляльки мали під пахвою пташку або тримали у руках немовля. Подільські майстри ви­пускали і свищики у вигляді коників, баранців, півників.

Іграшки з пластичного сиру у вигляді коників, оленів, кіз, пташок робили на Івано-Франківщині.

Осередками плетіння з лози, рогози і соломи — кошичків, чудернацьких солом'яних ляльок — славило­ся Закарпаття.

Пам'ятайте: іграшка з усією своєю різноманітніс­тю і багатофункціональністю була і залишається важ­ливим засобом виховання дітей. Саме через спрощені іграшки-знаки дитина пізнає світ, учиться мислити по­няттями і образами. Отже, дуже важливим є відроджен­ня своїх іграшкових промислів, аби дитина починала похід у світ не лише з іграшкового танка на пульті чи ляльки Барбі, а й з національної іграшки.

Писанкарство — також гордість України. У ба­гатьох народів яйце є символом джерела життя, світла і тепла, зародком усього Всесвіту. Повсюдне розписуван­ня великодніх яєць в Україні існувало протягом століть. На Великдень їх не лише святили, а й дарували. Діти цокалися писанками.

Розрізняють писанки Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини. На Слобожанщині й Покутті поширені крапанки, на Бойківщині й Лемківщині — шпилькові й крапанки.

Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою.

А ще про писанки складено багато легенд. Ось одна з них: «Коли Христа вели на муки, Матір Божа пи­сала уночі писанки. Виходили вони дуже гарні. Як пи­сала, котилися з очей сльози: котра слізка на писанку капнула, там учинилася цяточка. Тому й кладуть писанкарки на писанки ці цяточки».

А єдина у світі писанка з чистого золота розміром з куряче яйце, оздоблена діамантами, рубінами, сап­фірами, зроблена Іваном Романишиним, українцем американського походження. Хіба вона гірше чим це за відомі яйця, виготовлені Фаберже?

А найбільша писанка з каменю зроблена як пам'ятник українцями в Канаді, поблизу Вінніпегу. Нагадує вона емігрантам про Великдень і рідну неньку — Україну. Схожа писанка-пам'ятник є в одному із сіл Городоччини на Львівщині.

Центрами відродження писанкарства є Прикарпатті Косів, Коломия та Вижниця, де є великі приватні колекції. Писанки тут продаються на ярмарках, у художніх салонах.

Ведуча. А зараз зробимо невеличку зупинку у павільйоні «Деревина».

Деревообробка — виготовлення оригінальних виробів з дерева для побуту, церковного богослужіння знарядь господарської діяльності тощо. Це — найдав ніший вид українського народного мистецтва. За способами обробки деревини воно поділяється на такі галузі теслярство, столярство, бондарство і різьблення.

Сільські теслі, бондарі, столярі виготовляли і везли на місцеві ярмарки необхідні знаряддя праці, вози, меблі хатнє начиння, оздоблені різьбленням та розписами.

До рідкісних пам'яток різьблення XV ст. нале­жать ручні двораменні хрести, оздоблені написами і мініатюрами: «Розп'яття», «Зняття з хреста», «Причастя» та інші.

З XVI ст. відомі ікони, які давні майстри малюва­ли на дереві, оздоблювали дерев'яним різьбленням.

Теслярі Подніпров'я, Поділля і Прикарпаття виго­товляли й оздоблювали різьбленням дерев'яні предметі господарського вжитку: вози, сани, ярма, лави скрині, столи та стільці, божниці.

3 середини XIX ст. до першої третини XX ст. в Полтаві працювала родина майстрів Юхименків, які ви готовляли дуже гарні дерев'яні іконостаси до церков.

У деяких селах Західного Полісся покрівля буді­вель часто завершувалася «шпилями», які вирізували з вигляді сонця, півника або коника.

Вишуканою формою і багатим різьбленням вирізнялися серед інших сани, виготовлені у м. Літин та с. Поташне на Поділлі.

Надзвичайно гарними є також гуцульські ажурні іконостаси, свічники, ікони, посуд. У гуцульських селах ' працювали талановиті майстри художньої обробки дерева. Одні майстри оздоблювали вироби лише різнокольоровим бісером — «кораликами», а інші — інкрустацією деревом, бісером, металом і перламутром.

Бойківські майстри оздоблювали меблі, посуд, і дрібні господарські речі з дерева гравійованим різьбленням, геометричними орнаментами.

На Лемківщині було поширене кругле, рельєфне і ажурне різьблення дерева. Все прикрашали рельєфними орнаментами у вигляді листя калини, каштана, клена, соняшника тощо.

Сьогодні відновили діяльність майстри у Косові, Львові, Ужгороді, Чернівцях.

Ведуча. І, нарешті, ми дісталися павільйону «Килимок».

(Учні в цьому павільйоні представляють зразки килимарства і розповідають про нього.)

Килимарство — традиційна і поширена в усіх - місцевостях України галузь народного ткацтва. З найдавніших часів килими служили людині для утеплення

і прикрашання житла, виконували обрядові та естетичні і функції.

Археологічні дослідження підтверджують наявність килимових виробів в античних містах і скіфських оселях Північного Причорномор'я, згадки про килими є і в давніх літописах Київської Русі, де килимарськими цехами і мануфактурами славилися Поділля, Волинь і Галичина.

Сировиною для виготовлення килимів здавна були вовна, льон та коноплі. Фарбували пряжу натуральними рослинними (з відварів трав, кори) та мінеральними і барвниками і закріплювали їх сироваткою, огірковим чи , капустяним розсолом.
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Урок гра( робота в групах). Обладнання: мультимедійний проектор,...
Епіграф уроку: Афоризм Рене Декарта: «Мало мати хороший розум, головне – добре його застосовувати»

Урок математики, 6 клас
Зверніть увагу на епіграф нашого уроку. Сьогодні ми будемо доводити, що математика – це не суха наука, що з її допомоги можна створювати...

Конкурс-ярмарок педагогічної творчості Номінація «Математика»
Комунальна науково-методична установа «Березнівський районний методичний кабінет» Березнівської районної ради

Вступ
Однак вони не висловлюють специфіку наукового знання, оскільки в таких формах здійснюється як наукове, так І донаукове пізнання....

Інтелектуальна гра
Мета: виховувати в учнів любов до математики, уважне ставлення до неї, усвідомлення того, що їм жити в ХХІ столітті І без найдавнішої...

Розв’язування задач на обчислення площ многокутників Виконавець
Епіграф уроку: Афоризм Рене Декарта: «Мало мати хороший розум, головне – добре його застосовувати»

Завдання ІІ етапу Всеукраїнської олімпіади з математики
Василько протягом доби витрачає частину свого часу на сон, на навчання в школі, на зустріч з друзями, він слухає музику, грає на...

Нетрадиційний урок многогранники І тіла обертання урок брейн-ринг, 11-й клас
У грі беруть участь дві команди: α І β. Капітани по черзі називають членів своїх команд, вибираючи їх з учнів класу

Сучасний урок в педагогічній та
...

Урок: лекційно-практичне система навчання
Основним підходом до організації навчання в сучасній школі залишається класно урочна система, за якою провідною формою навчальної...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

geo.lekciya.com.ua
Головна сторінка