Пошук по сайту


* * * - Анджей Сапковський Вежа Блазнів (роман) Україна

Анджей Сапковський Вежа Блазнів (роман) Україна

Сторінка14/118
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   118

* * *


Захований між баговиння стобравської заплави Рейневан зітхнув з полегшенням, ба більше, відчув гордість і навіть запишався, істинний тобі Роланд або Огер, що обдурив і залишив ні з чим орди маврів, які його переслідували. Однак гордість і самовпевненість невдовзі покинули його, позаяк спіткала його пригода зовсім не лицарська, бо трапилося із ним те, чого ніколи, якщо вірити баладам, не траплялося з Роландом, Огером, Астольфом, Ренальтом з Монтальбана чи Раулем з Камбре.

Звичайнісінько і цілком прозаїчно у нього почав накульгувати кінь.

Рейневан зліз із сідла відразу ж, як тільки відчув неправильний, збитий ритм ходи коня. Він оглянув ногу і підкову сивка, але йому нічого не вдалося з'ясувати. Тим більше — він нічого не міг зробити, а міг тільки йти, ведучи кульгаючу тварину за віжки. «Чудесно, — думав він. — Від середи до п'ятниці: одного коня я загнав, інший став кульгавим. Чудесно. Непоганий результат».

На додачу до всього з правого, високого берега Стобрави раптом долинули посвисти, іржання, прокльони, які викрикував знайомий голос Кунца Аулока на прізвисько Киріелейсон. Рейневан затягнув коня в щонайгустіші чагарі, а тоді вхопив за храпи, щоби той, бува, не заіржав. Крики і прокльони затихнули вдалині.

«Наздогнали дівчину, — подумав він, і серце в нього впало аж у низ живота — як від страху, так і через докори сумління. — Впіймали».

«Не наздогнали і не впіймали, — заспокоював його розум. — Якщо й наздогнали, то хіба що її почет, і тоді переслідувачі мусили зрозуміти свою помилку. «Ніколетта» підняла їх на сміх і глум, безпечна серед своїх лицарів і слуг.»

«Значить, вони повернулися, кружляють, вистежують. Ловці».

* * *


Ніч він просидів у гущавині, клацаючи зубами й відганяючи від себе від комарів. Не змруживши очей. А може, й змруживши, але тільки на коротку мить. Мабуть, він усе–таки заснув і бачив сни, бо як же інакше він міг побачити дівчину з корчми, ту сіру, якої ніхто не помічав, ту— із перстеником калюжниці на пальці? Як же іще, якщо не в сонному маренні, вона могла до нього прийти?

«Нас уже так мало залишилося, — сказала дівчина, — так мало. Не дай себе схопити, не дай вистежити. Що не залишає сліду? Птах у повітрі, риба у воді».

«Птах у повітрі, риба у воді.»

Він хотів її запитати, хто вона, звідки знає магічні нав'язи, чим — адже ж не порохом — викликала вибух у каміні. Хотів запитати її багато про що.

Не встиг. Прокинувся.

* * *


Ще до світанку Рейневан вирушив у дорогу. Він керувався течією ріки. Йшов десь із годину, тримаючись високих листяних лісів, аж поки внизу під ним зненацька розляглася широка ріка. Така широка, яка лише одна є в цілому Шльонську.

Одра.

* * *


Одрою йшов під вітрилом проти течії невеликий баркас, граційно здіймаючи хвилю, неначе пташка–норець, яка спритно пливе краєчком світлої мілини. Рейневан пожадливо в нього вдивлявся.

«Такі–то ви вправні, — подумав він, дивлячись, як вітер напинає вітрило баркаса, а перед носом спінюється вода. — Такі–то ви мисливці, пане Киріелейсон et consortes[105]? Так–то ви мене, на вашу думку, вистежили, обклавши лігво? Заждіть–но, я вам іще викину коника. Прорвуся, виберуся з вашої пастки так по–молодечому, з таким розмахом, що ви дідькові хвоста обгризете, перш ніж знову візьмете мій слід. Бо доведеться вам того сліду шукати під Вроцлавом.

Птах у повітрі, риба у воді…»

* * *


Він потягнув сивка в бік битого шляху, що вів до Одри. Але для певності не йшов дорогою, а тримався лозняку та верб. Дорога ж, на його думку, вказувала напрямок до річкової пристані. І він не помилився.

Іще здалеку він почув збуджені голоси людей на пристані, роздратовані чи то внаслідок сварки, чи то в запалі торгу або комерційних переговорів. Однак легко можна було впізнати мову, якою ці люди розмовляли. А розмовляли вони польською.

Тому ще до того, як Рейневан вийшов із лозняку й побачив із кручі пристань, він уже знав, кому належали як голоси, так і пришвартовані до паль невеликі барки, баркаси і човни. Це були Wasserpolen, «водяні поляки», одрянські плотарі та рибалки, товариство, організоване радше як клан, ніж як цех; артіль, яку, окрім професії, поєднували мова й міцне почуття національної окремішності. Водяні поляки тримали в руках значну частину шльонського рибальства, їм належала суттєва частка у сплаві лісу і ще суттєвіша — у малому річковому транспорті, й у цьому вони цілком успішно конкурували з Ганзою. Ганза не добиралася Одрою вище Вроцлава, а водяні поляки возили товари аж до Ратибора. Униз же по Одрі вони плавали до Франкфурта, Любуша і Костшина, і навіть, незбагненним чином оминаючи неймовірно суворий франкфуртський закон складування[106], — іще далі вниз, аж за устя Варти.

Від пристані відгонило рибою, тванню і смолою.

Рейневан ледве–ледве звів накульгуючого коня по слизькій глині крутого схилу, а тоді наблизився до пристані, зайшовши поміж сараї, куреники й вивішені для просушування сіті. Помостом тупотіли і ляскали босі ноги, тривало розвантаження і завантаження. З однієї барки — вивантажували, на іншу — завантажували. Частину товару, що складався в основному із дублених шкур і бочівок, невідомо чим наповнених, із пристані переносили на вози; за операцією наглядав бородатий купець. На одну із барок заводили бика. Бугай ревів і тупотів так, що здригався весь поміст. Плотарі лаялися по–польськи.

Невдовзі усе вгамувалося. Вози зі шкурами і бочками від'їхали. Бугай робив спроби рогом розвалити тісну загорожу, в якій його замкнули. Водяні поляки, згідно зі своїм звичаєм, почали сварку. Рейневан знав польську достатньо добре, щоби зрозуміти, що це сварка за звичкою, ні про що.

— Чи пливтиме, якщо можна запитати, хтось із вас униз по ріці? До Вроцлава?

Водяні поляки перервали дискусію і подивилися на Рейневана не вельми доброзичливими поглядами. Один сплюнув у воду.

— А якщо й так, — буркнув він, — то що? Вельможний пане шляхтичу?

— Мій кінь закульгав. А мені треба до Вроцлава.

Поляк відмахнувся, харкнув, знову сплюнув.

— Ну, — не здавався Рейневан. — То як же воно буде?

— Я не вожу німців.

— Я не німець. Я сілезець.

— Он як?

— Он як.

— Ну, тоді скажи: сочевиця, коло, меле, млин.

— Сочевиця, коло, меле, млин. А ти скажи: стіл з повиламуваними ногами.

— Стіл з пови… мила… вали… Сідай!

Рейневан не змусив повторювати собі двічі, але поляк різко остудив його запал.

— Чекай! Куди? По–перше, я пливу тільки до Олави. По–друге, це коштує п'ять скойців. За коня додаткові п'ять.

— Якщо не маєш, — втрутився з лисячою усмішкою другий васерполяк, бачачи, як Рейневан з розгубленим виразом обличчя порпається в калитці, — то я цього коня відкуплю. За п'ять… Ну, нехай буде — за шість скойців[107]. Дванадцять грошів. У тебе буде точно на рейс. А за коня, якого в тебе не буде, платити вже не доведеться. Чиста вигода.

— Цей кінь, — зауважив Рейневан, — вартий щонайменше п'ять гривень.

— Цей кінь, — проникливо зауважив поляк, — гівна вартий. Бо ти не доїдеш на ньому туди, куди так поспішаєш. Ну то що? Продаси?

— Якщо додасте ще три скойці за сідло й упряж.

— Один.

— Два.

— Згода.

Кінь і гроші поміняли власників. Рейневан на прощання поплескав сивка по шиї, погладив по загривку, шморгнув носом, прощаючись, як би там не було, з другом і супутником у недолі. Схопився за линву і застрибнув на палубу. Хазяїн барки скинув швартов з палі. Барка здригнулася, повільно ввійшла у нурт. Бугай ревів, риба смерділа. На помості водяні поляки оглядали ногу сивка і сварилися ні про що.

Барка пливла вниз по ріці. До Олави. Сіра вода Одри хлюпала і пінилася біля об бортів.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   118

Схожі:

Мартін іден роман
«Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя»...

«Україна рідний край»

Терещенко Ю.І. Україна І європейський світ: Нариси історії від утворення...

Україна міністерство освіти І науки україни петрівська районна рада кіровоградської області
Володимирівка, Петрівського району, вул. Леніна, 51,тел.(05237) 9-42-94, e-mail

І міжнародний науково-практичний форум «Інновації в науці: виклики сучасності»
Навчально-наукового інституту фінансів, банківської справи Університету державної фіскальної служби України (Україна)

Україна дніпропетровська районна державна адміністрація відділ освіти
Теплична, 5, смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область, 52005 тел/факс 27-10-41

Україна дніпропетровська районна державна адміністрація відділ освіти
Теплична, 5, смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область, 52005 тел/факс 27-10-41

Україна тернопільська область теребовлянська районна державна адміністрація відділ освіти
Адреса: 48100 Тернопільська обл., м. Теребовля 48100, вул. І. Франка, Тел. 2-16-93, факс 2-16-93

Україна тернопільська область теребовлянська районна державна адміністрація відділ освіти
Адреса: 48100 Тернопільська обл., м. Теребовля 48100, вул. І. Франка, Тел. 2-18-05, факс 2-16-93

Всеукраїнський студентський архів
Україна багата на корисні копалини, зокрема вугілля та залізну руду, що залягають на південному сході. Природа тут узагалі благодатна....



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

geo.lekciya.com.ua
Головна сторінка