Пошук по сайту


Всеукраїнський студентський архів - Сторінка 7

Всеукраїнський студентський архів

Сторінка7/21
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

то (І2< di.

Згідно з рис. 4.13, кут нахилу визначають за формулою

h
tga = -^. (4.2)

Для визначення крутизни схилів використовують такі способи:

  • оковимірно;

  • за формулою;

  • за шкалою закладення.

Визначення крутизни схилу оковимірно. На топографічних картах масштабів 1:25000 -1:100 000 висота перерізу підібрана так, що закладенню між горизонталями в 1 см відповідає крутизна схилу в 1,2°, чи заокруглено 1°. Цей спосіб використовується на топографічних картах згаданих масштабів з основним перерізом рельєфу, відповідно 5 м, 10 м, 20 м.

Під час визначення крутизни схилу (КС) оковимірно користуються правилом: Визначувана КС у стільки разів більша (менша) 1°, у скільки разів закладення між суміжними горизонталями менше (більше) від 1 см.

У разі оковимірного визначення крутизни схилу закладення й оцінюють у міліметрах і визначають крутизну схилу КС у градусах за формулою

(4.3)

Приклад. Відстань між двома суміжними горизонталями дорівнює 4 мм. Визначити КС. КС= 12/4 = 3°.



Визначення крутизни схилу за формулою. Якщо кут а не більше 25°, крутизну схилу можна визначити за формулою
(4.4)

Ця залежність використовується в усіх способах визначення стрімкості схилів. Приклад. Висота перерізу рельєфу 10 м, масштаб - 1:50 000, відстань між горизонталями на карті 3 мм. Визначити крутизну схилу.











Визначення крутизни схилу за шкалою закладень.

Шкалою закладення називається графік, який відображає залежність закладення горизонталей від величини кута нахилу. Графік друкують під нижньою рамкою карти, праворуч від чисельного масштабу.



Рис. 4.14. Визначення крутизни схилу за шкапою закладень


Шкалу закладень дають для двох висот перерізу: одну - для закладення між основними горизонталями, другу - для закладення між потовщеними горизонталями. Це особливо важливо тоді, коли горизонталі розташовують близько одна від одної і необхідно виміряти відстань між ними.

Графік закладень побудовано за формулою (4.2), розглянутою вище. Вздовж основи графіка підписана крутизна схилу в градусах. На перпендикулярах до основи відкладені в масштабі карти відповідні їм закладення; у лівій частині шкали - закладення при основній висоті перерізу, а в правій - при п'ятикратній, тобто для закладення між двома суміжними потовщеними горизонталями.

Для визначення крутизни схилу необхідно циркулем-вимірювачем або смужкою паперу заміряти відстань між сусідніми горизонталями і прикласти циркуль до шкали-графіка так, щоби одна ніжка циркуля збігалася з нижньою прямою, а друга - з верхньою кривою лініями. Внизу, на оцифровці шкали, прочитати крутизну схилу в градусах.

Визначення меж підйомів та спусків вздовж маршруту руху. Під час руху незнайомою місцевістю виникає необхідність перевіряти своє місце-розташування, орієнтуючись за допомогою карти за рельєфом, спостерігаючи при цьому чергування підйомів та спусків.

Для визначення по горизонталях карти меж підйомів та спусків необхід­но ототожнити з ними відповідні точки на місцевості.

Для визначення цих меж використовують підписи висот, горизонталей та бергштрихи.

Прослідкуємо характер рельєфу по дорозі від окремого дерева до мосту (рис. 4.15).

Від дерева 1 починається підйом, який продовжується до вододілу хребта 2. Далі - спуск в улоговину до водозливу 3. Потім знову підйом до вододілу 4. Звідси починається спуск до сідловини 5, далі знову підйом на вершину 6 і знову спуск до повороту 7. Між точками 7 і 8 маршрут проходить паралельно горизонталі, тому на цій ділянці не буде ні підйомів, ні спусків. Потім від точки 8 продовжується спуск до мосту.

Під час визначення підйомів та спусків існує така послідовність:

  • вивчити наявність хребтів, улоговин, сідловин вздовж маршруту руху; загальний характер рельєфу;

  • відшукати та позначити вододільні та водозливні лінії;

  • показати згідно з маршрутом руху підйоми та спуски.

Підйоми в напряму руху прийнято показувати лінією червоного кольо­ру на відстані 1-2 мм від умовного знака дороги, спуски - лінією синього кольору. Рівні ділянки не виділяються.

Визначення взаємної видимості між точками місцевості різними способами. Під час вибору ПС, вогневих позицій, прихованих підступів, а також тоді, коли необхідно встановити ділянки в секторі спостереження, які не проглядаються, або визначити, як проглядається місцевість в районі нашого розташування з вірогідних спостережних пунктів супротивника -визначається взаємна видимість точок місцевості по карті. З досвіду війни на Близькому Сході зрозуміло, що ефективну боротьбу з танками можуть вести вертольоти, сховані за оберненими схилами висот. У цьому разі виникає запитання, на яку мінімальну висоту повинен піднятися вертольот над перешкодою, щоби була пряма видимість на танк.



Рис. 4.15. Визначення меж підйомів та спусків
Визначення на карті взаємної видимості між точками місцевості виконують такими способами:

  • оковимірно - спосіб зіставлення висот;

  • за формою схилу;

  • побудовою трикутника;

  • побудовою профілю місцевості.

Розглянемо кожний спосіб визначення взаємної видимості між точками окремо.

Визначення видимості способом зіставлення висот точок. Для цього необхідно:

  • на карті вздовж напряму спостереження визначити укриття (підвищення або місцеві предмети), які можуть закривати видимість;

  • за горизонталями визначити абсолютні висоти пункту спостереження (ПС), цілі (Ц) і можливої перешкоди (П).


Якщо висота перешкоди менша від висоти пункту ПС і висоти Ц, то ціль видно, а якщо більша, то видимості немає.


Визначення взаємної видимості за формою схилу Під час розташування пункту спостереження і цілі на одному схилі і за відсутності підвищених місцевих предметів між ними - видимість цілі залежить від форми схилу: на рівному і ввігнутому схилах видимість є, на опуклому видимості немає (рис. 4.17).

Приклад. Карта 14-34-37-В-в. Визначити взаємну видимість між точками: ПС- вис. 198.4 (7009), Ц - вис. 164.7 (7107).

Відповідь: Видимість є.

Приклад. Карта N-34-37-6-6. Визначити взаємну видимість між точками: ПС - розгалуження доріг 176.2 (6908-4), Ц - розгалуження доріг (6910-4). Відповідь: Видимості немає.

Визначення видимості між точками місцевості побудовою трикут­ника. Якщо, використовуючи перші два способи, ми не можемо впевнено відповісти на питання - є видимість між точками чи немає, в цьому разі використовують спосіб побудови трикутника.

Трикутник будують на карті так:

  • з'єднують на карті точки ПС і Ц прямою лінією і на ній визначають перешкоду;

  • визначають висоти ПС, Ц і П. Найнижчу точку з трьох приймають за нуль і щодо неї визначають перевищення двох інших точок;

  • одержані перевищення в довільному масштабі відкладають від відпо­відних точок по перпендикулярах до лінії ПС -Ц;

  • проводять лінію, яка з'єднує точки на перпендикулярах, що відпо­відають висотам розміщення ПС - Ц.

Якщо пряма пройде вище від перпендикуляра, встановленого з точки перешкоди, то видимість є, якщо пряма перетинає його, то видимості немає.

Наприклад, потрібно визначити видимість між точками ПС і Ц (рис. 4.18). Для цього з'єднують точки ПС і Ц прямою лінією. Читаючи рельєф, помічають, що видимість може бути закрита висотою (перешкодою). Потім визначають по карті висоти точок П, Ц, П.


Найменшу з них, у цьому разі Ц, приймають за 0, а для решти точок підписують їх перевищення щодо найменшої: біля ПС - 40 м, біля П - 10 м. З ПС і П встановлюють перпендикуляри до прямої, що з'єднує всі три точки і на цих перпендикулярах відкладають підписані перевищення в довільному масштабі.

Для нашого прикладу приймемо, що 1 мм відповідатиме 1 м. Тоді довжина перпендикуляра біля ПС буде 40 мм, а для П - 10 мм. Кінець перпендикуляра, встановленого з точки ПС, з'єднують прямою лінію з точкою Ц.


Для того, щоб визначити, наскільки необхідно піднятися спостерігачу, щоби побачити ціль, прикладають лінійку до нульової точки (Ц) та до кінця перпендикуляра (П), прокреслюють другу пряму (штрихова лінія).

Побудова профілю місцевості Іноді розглянуті способи для визначення видимості застосовувати невигідно, бо вони не вирішують поставлене завдання. Це буде за умов, якщо:

  • на лінії спостереження декілька перешкод;

  • закриті ділянки чергуються з відкритими;

  • командиру необхідно знати ділянки місцевості, які не будуть прогля­датися з ПС.

Тоді використовують спосіб побудови профілю місцевості.

Профіль місцевості — креслення, яке відображає розріз місцевості вертикальною площиною у заданому напрямку.

Лінія на карті, вздовж якої будується профіль, називається профільною лінією.

Профіль називається повним, якщо під час його побудови використані всі висотні дані по лінії профілю (всі горизонталі, півгоризонталі і підписи висот).

У разі неповного профілю використовуються тільки ті горизонталі, які визначають межі підйомів та спусків, а також різкі згини схилів.

Під час побудови профілю його горизонтальний масштаб приймають таким, що дорівнює масштабу карти, а вертикальний, для наочності, в 10-20 разів більше.

Побудову профілю виконують у такій послідовності (рис. 4.19):

  • на карті прокреслюють профільну лінію;

  • встановлюють висоти горизонталей та точок перегину схилу вздовж профільної лінії і підписують їх;

визначають максимальну різницю висот, обирають вертикальний масштаб;

на міліметровому папері проводять лінію основи і відповідно до прийнятого вертикального масштабу прокреслюють над нею ряд пара­лельних горизонтальних ліній, які відповідають висотам горизонталей; приклавши папір до профільної лінії, проектують на нього початкову і кінцеві точки, а також всі горизонталі і точки перегину схилів відповідно до значень їх висот;

отримані точки з'єднують від руки плавною кривою лінією і від­тіняють її штрихуванням;

якщо на профільній лінії є місцеві предмети, які піднімаються над місцевістю, то їх переносять на побудований профіль з урахуванням висоти;

на побудованому профілі місцевості з пункту спостереження прово­диться пряма лінія через дві точки (пункт спостереження - ціль).





Рис. 4.19. Побудова профілю місцевості
Якщо пряма лінія не перетинає профіль місцевості, то видимість між точками є, а якщо пряма перетинає профіль, то видимості немає;

• непроглядні ділянки місцевості переносять з профілю місцевості на карту.

Контрольні запитання і завдання

  1. Які способи зображення рельєфу використовують на наших топогра­фічних картах?

  2. Як розрізнити під час зображення горизонталями хребет від лощини і гору від улоговини?

  3. Що називається горизонталлю і які її якості?

  4. Що означають відмітки горизонталей? Що (який пункт) приймається за початок відліку висот на картах?

  5. Які і для чого використовують на топографічних картах види горизонталей?

  6. Як за відміткою горизонталі визначити напрямлення схилу? В яких випадках дві сусідні горизонталі на карті матимуть однакові відмітки?

  7. Як зображують на топографічних картах схили, крутизна яких більша від крутизни, відображеної на шкалі закладень?

  8. Висота вершини горба Н = 158,7 м. Визначити висоту найближчої до неї горизонталі, якщо висота перерізу рельєфу: 1) Л= 5 м; 2) п=10 м; Ь=20 м.

  9. Закладення сі=1,3 см. Визначити крутизну схилу в градусах, якщо масштаб карти 1:25000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000.

  10. Що означають цифрові характеристики, підписані на картах поряд із зображенням вимоїн, ярів, курганів, ям тощо?

  11. За якими ознаками і як визначають на карті напрямлення схилів, їх форму і відносну висоту?

РОЗДІЛ 5

ВИМІРЮВАННЯ ВІДСТАНЕЙ, ПЛОЩ І НАПРЯМІВ НА КАРТІ

Однією з найважливіших властивостей топографічної карти є можливість виконувати на ній лінійні та кутові вимірювання, які відповідають відстаням та напрямам між точками місцевості, визначати перевищення між точками та площі фігур на місцевості. Використання карти як вимірного документа дає змогу отримувати просторові характеристики місцевості та на цій основі приймати обґрунтовані рішення у всіх видах бою. Ці самі властивості забезпечують здебільшого визначення з достатньою точністю вихідних даних для застосування зброї та техніки.

Вимірні можливості карти визначаються особливостями її картографічної проекції. Потрібно відзначити, що поперечно-циліндрична рівнокутна карто­графічна проекція топографічних карт, що використовуються у Збройних силах України, дає змогу вирішувати більшість практичних завдань, які вимагають лінійних і кутових вимірювань на земній поверхні (розд. II). Помилки цих вимірювань надійно прогнозують за допомогою карти та дають змогу отримати вихідні дані необхідної точності для прийняття оперативно-тактичного та інже­нерного рішення. Саме вимірні можливості відрізняють топографічну карту від інших географічних карт, схем та текстових документів про місцевість. Для використання цих можливостей необхідне вміння швидко та надійно здійсню­вати по карті вимірювання прямолінійних і криволінійних відрізків, площ, кутів і визначення напрямів між точками.

5.1. Вимірювання відстаней на карті 5.1.1. Масштаб топографічної карти
Масштаб карти - одна з найважливіших її характеристик. Масштаб визначає ступінь зменшення відрізків на карті щодо горизонтальних прокла­день відповідних їм відрізків на місцевості.

Масштаб позначається на кожному аркуші карти під південною стороною рамки в числовому (числовий масштаб) та графічному (лінійний масштаб) вигляді (рис. 5.1).


Числовий масштаб відображається у вигляді відношення 1:М, де М (знаменник масштабу), 1 - число, що показує, у скільки разів довжина горизон­тального прокладення відрізків місцевості зменшена під час зображення на карті. Дещо спрощено, без урахування нахилу місцевості, приймемо, що відрі­зок на місцевості та його горизонтальне прокладення на площині картографу­вання приблизно рівні. Тоді можна вважати, що масштаб 1:50 000 означає, що лінійній одиниці на карті відповідає 50 000 таких одиниць на місцевості.

Для спрощення розрахунків на карті під виразом числового масштабу дається величина масштабу - відстань на місцевості, що відповідає 1 см карти. Для карти 1:50 000 величина масштабу дорівнює 500 м. Отже, для визначення відстані на місцевості відповідну їй виміряну лінійкою довжину відрізка на карті в сантиметрах необхідно помножити на величину масштабу. Наприклад, відрізку в 4.2 см на карті масштабу 1:50 000 відповідає відстань £> = 4.2-500 м = 2100 м.

Лінійний масштаб зображається у вигляді графіка, призначеного для безпосереднього відліку за ним відстаней, що вимірюються або відкладаються на карті (рис. 5.1).

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

Схожі:

Всеукраїнський студентський архів
Експериментальна перевірка закону Кулона. Теоретичне обгрунтування досліду Кавендиша

Всеукраїнський студентський архів
В задачах електромеханіки досить часто виникає необхідність обчислення означених інтегралів

Всеукраїнський студентський архів
Ця задача покладена на службу безпеки організації, яка є структурним підрозділом служби захисту інформації

Всеукраїнський студентський архів
...

Всеукраїнський студентський архів
Недостатньо сказати, що спілкування відіграє важливу роль у житті людини, воно є головним чинником формування та становлення людини...

Всеукраїнський студентський архів
Крім цього, існує система післявузівської підготовки у формі аспірантури та докторантури. З часом процес уніфікації вищої освіти...

Всеукраїнський студентський архів
Україна багата на корисні копалини, зокрема вугілля та залізну руду, що залягають на південному сході. Природа тут узагалі благодатна....

Всеукраїнський студентський архів
В порівнянні з традиційними Windows-додатками в компас-3d lt| накладені обмеження на одночасну роботу з|із| декількома документами....

Всеукраїнський студентський архів
Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона...

Всеукраїнський студентський архів
Відокремлення соціології в самостійну науку відбулося в другій половині 19 сторіччя. У 1839 р в третьому томі «Курсу позитивної філософії»...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

geo.lekciya.com.ua
Головна сторінка