Пошук по сайту


3.4.14. Позарамкове оформлення карти - Всеукраїнський студентський архів

Всеукраїнський студентський архів

Сторінка6/21
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

3.4.14. Позарамкове оформлення карти

Позарамкове оформлення карти - це сукупність даних, які розташо­вуються за зовнішньою рамкою карти для полегшення користування нею.

Усі сторони рамки аркушів карт зображають прямими лініями.

Якщо територія, на яку складається карта, розташована в Західній півкулі, то в північно-західному куті рамки листа робиться надпис на захід від Гринвіча, правіше від підпису довготи меридіана.

У заголовку аркуша (нижче надпису назви відомства, яке видає карту) робиться надпис найбільшого населеного пункту з числа тих, що зображені на карті. У випадках, коли на території, що зображена на карті, немає населених пунктів, у заголовку розташовують назву іншого важливого об'єкта - великого озера, гори тощо.

Над рамкою ліворуч вказують політико-адміністративну приналежність території, яка зображена на карті; праворз^ над рамкою - гриф карти, номен­клатуру та рік видання.

Зі східної сторони рамки аркуша карти, за необхідності, можна розта­шовувати інші відомості (про геодезичну основу, прохідність місцевості тощо), а також додаткові умовні знаки, що не передбачені таблицями умовних знаків.

Під нижньою стороною (південною) рамки карти ліворуч наводять дані про схилення магнітної стрілки, зближення меридіанів та поправки в напрям. Крім легенди про схилення магнітної стрілки та зближення меридіанів визна­чена величина магнітного схилення на рік видання карти наведена величина його річної зміни та схематичний рисунок з поправкою у дирекційний кут. Усі зазначені величини подані як у градусній мірі, так і в поділках кутоміра.

Посфедині під південною рамкою карти розміщають числовий та лінійний масштаби, зазначають величину масштабу та висоту основного перфізу рельєфу. Для визначення стрімкості схилу правіше надрукована шкала закладення.

Праворуч під рамкою в текстовій формі надані дані про час знімання, спосіб складання та матеріали, які були використані як під час складання, так і під час оновлення карти.

На топографічних картах крім оцифрування виходів ліній прямокутної сітки за внутрішньою рамкою дається поцифрування перетину ліній сітки на самому аркуші в дев'яти місцях, що розташовані рівномірно. Одне з перетинів (найближче до північно-західного кута) поцифровується повністю (значення координат наводять у кілометрах), решта - двома останніми цифрами.

У розриві північної зовнішньої лінії рамки праворуч (під шифром номенклатури) розташовують надпис - Стан місцевості на 20 ... р. Рік стану місцевості, що характеризує сучасність карти, визначається за даними вихідних відомостей (легенд) про рік знімання або виправлення, які розташовані під рамкою праворуч.

У випадках, коли окремі частини аркуша карти розрізняються між собою за сучасністю до трьох років, в надписі Стан місцевості ... вказується один найбільш ранній рік, а якщо вони розрізняються більше ніж на три роки, то вказується два роки - раніший та останній (через тире) роки.

Контрольні запитання і завдання

  1. Як поділяють топографічні знаки за призначенням та ознаками?

  2. Назвати основні підписи, які розміщують на топографічних картах.

  3. Які точки позамасштабних умовних знаків показують на карті дійсне місцерозташування зображуваних ними об'єктів?

  4. Як на карті зображують ріки залежно від ширини?

  5. Як на картах показують політико-адміністративне значення населених пунктів, кількість дворів у сільських населених пунктах та наявність у них установ самоврядування?

  6. Що таке ізобати? Для чого їх використовують на топографічних картах?

Спосіб кольорової пластики. Цей спосіб використовується для зобра­ження рельєфу на географічних картах. Метод передбачає зафарбовування карт різними відтінками декількох кольорів залежно від висот точок місцевості -низини зеленим кольором, передгір'я і гори - коричневим тощо. Недолік трьох попередніх методів - вони не дають точного уявлення про перевищення між точками земної поверхні.

4.2. Зображення рельєфу горизонталями

Найбільшого поширення отримав спосіб зображення рельєфу на картах та планах горизонталями (ізогипсами).

Горизонталь - замкнена крива лінія, всі точки якої розташовані на однаковій висоті над рівнем моря або над умовною рівневою поверхнею, прийнятою за початок відліку висот.

Поняття про горизонталь можна скласти, якщо уявити перетин поверхні Землі рівневими площинами. Точки перетину січних площин з фізичною поверхнею Землі проектують на горизонтальну площину Р, а потім переходять до зображення у зменшеному вигляді на площині (рис. 4.3).



Так отримаємо ряд горизонталей, які зображують горбисту поверхню з усіма її подробицями: де схили крутіші, там горизонталі зближуються, де схили пологі, там горизонталі віддаляються одна від одної. Для показу напряму пониження схилів горизонталі супроводжуються короткими рисками, напрям­леними від горизонталей у бік пониження схилу. Ці риски називаються бергштрихам и.

Відстань між двома січними площинами називається висотою основного пер^ізурельєфу (h). Вибираючи висоту основного перфізу рельєфу, враховують:

  • масштаб карти (чим більший масштаб, тим менша висота перерізу);

  • характер місцевості (для гірської місцевості висота перерізу більша, ніж для рівнинної);

  • особливості рельєфу, який відображується.

Висоту перерізу рельєфу h для топографічних карт обчислюють за формулою

h = 0,02-m. (4.1)

де т- знаменник масштабу карти.

Залежно від величини масштабу висота перерізу становить 1:25 000 - 5 метрів 1:50 000 - 10 метрів 1:100 000- 20 метрів. Виняток становлять карти масштабів 1:500000 і 1:1000000, на яких горизонталі проводять через 50 метрів. Для зображення рельєфу гірської місце­вості висота перерізу подвоюється, для зображення рівнинної місцевості -удвічі зменшується.

Наприклад, для карт масштабу 1:25 000 висота перерізу для рівнинної місцевості становить 2,5 м, для гірської- 10 м.

Висоту перерізу підписують на кожному аркуші карти під лінійним

масштабом. Суцільні горизонталі проведені через " метрів".

Види горизонталей. Для зображення рельєфу на топографічних картах використовують такі види горизонталей (рис. 4.4):

  • основні (суцільні) відповідають встановленій висоті основного перерізу h. їх викреслюють тонкими суцільними лініями коричневого кольору;

  • потовщені - кожну п'яту горизонталь проводять потовщеною, а висоти підписують;

  • половинні (півгоризонталі) - проводять на карті через половину висоти основного перерізу h/2. На відміну від основних, половинні горизонталі викреслюють переривчастими лініями;

  • доПОМІМСНІ проводять Ч^ез ЧВ^ТЬ BJiCDTJf OCffOSIfarP J7^^/S^^/^, S

також на потрібній висоті М. їх викреслюють на карті штрихами, довжина яких удвічі менша, ніж у половинних горизонталей. Потовщені горизонталі полегшують читання рельєфу на карті; половинні і допоміжні горизонталі використовують для деталізації рельєфу.

В усіх випадках горизонталі на карті відповідають дійсним формам рельєфу місцевості і мають відповідні властивості, а саме:

- всі точки однієї горизонталі мають однакову висоту;

  • основні горизонталі безпфервні; їхнє зображення на карті може обриватися рамкою карти, яром тощо;

  • горизонталі на карті не перетинаються;

  • відстань між горизонталями на площині (карті) характеризує крутиз­ну схилу.



Спосіб горизонталей надає зображенню рельєфу вимірність. Він є основ­ним для всіх великомасштабних та середньомасштабних топографічних карт.

Читання рельєфу на карті виконують у визначенії! послідовності. При тому визначають напрями пониження схилів, типові форми рельєфу, елементи місцевості, що не зображуються на карті горизонталями, висоти точок місце­вості та перевищення між ними, форма схилів та їхня крутизна.

Напрям пониження схилу можна визначити різними способами (рис. 4.5), а саме:

  • за напрямом бергштриха;

  • за підписом горизонталі;

  • за висотою горизонталі;

  • за висотами двох точок;

  • за напрямком течії рік;

  • за висотами найхарактерніших точок місцевості - вершин гір, пагор­бів, найвищих точок водорозділів, урізів води у водоймищах тощо.

Типові форми рельєфу. Всі різновиди нерівностей, з яких складається рельєф земної поверхні, можна звести до п'яти основних форм. Це - гора, улоговина, хребет, лощина, сідловина.



Гора - значне куполоподібне чи конічне підвищення з вираженою осно­вою. Найвища частина гори називається вершиною, а нижня частина - підош­вою. Нахил від вершини до підошви - схил. Невелика гірка круглої чи овальної форми з відносною висотою не більше 200 м називається горбом, а штучний горб - курганом. Висота, що домінує над навколишньою місцевістю, називаєть­ся командною висотою.

Улоговина - замкнута западина з пологими схилами. Дно в улоговинах заболочене або залите водою. Улоговина дуже малих розмірів називається ямою.

Хребет - лінійно витягнуте підвищення в одному напрямку з чітко вираженими схилами. Лінія, що з'єднує протилежні схили хребта, називається водорозділом. Часто її називають топографічним гребенем.

Лощина - витягнуте жолобоподібне заглиблення, що понижується в одному напрямку. Схил лощини з чітко вираженим верхнім перегином нази­вається бровкою. Лінія по дну, до якої напрямлені схили лощини, називається водозливом або тальвегом. Великі лощини з пологими схилами і малим нахилом дна називаються долинами. Глибокі крутосхилі лощини, які утворені тимчасовими водотоками, називаються ярами. З часом, після досягнення водотривкого шару, яр перестає зростати в глибину, його схили стають пологішими, заростають травою і він перетворюється на балку. Широка балка з

часом стає долиною. Глибокі річні долини з дуже стрімкими схилами (глибина їх може сягати сотень метрів) називаються каньйонами.



д

Рис. 4.6. Типові форми рельєфу: а - гора; б - улоговина; в - хребет; г - лощина; д - сідловина

Сідловина - пониження між вершинами гірського хребта. Вона завжди є місцем з'єднання двох лощин, які розходяться від хребта в протилежних напрямках. Найбіпьш низьке та доступне місце в гребні гірського хребта називається перевалом.

У піднятих формах рельєфу (гора, хребет) горизонталі своїми опуклостя-ми завжди напрямлені в бік пониження схилу; у понижених формах рельєфу (лощина, улоговина) навпаки, в бік підвищення.

Горизонталі, які зображають сідловину, підходять до неї своїми опуклостя-ми з чотирьох боків: з двох боків вони зображують схили, які підвищуються над сідловиною, а з інших двох сторін - початок двох лощин, які розходяться від сідловини в протилежних напрямках.

Рельєф вічних снігів та льодовиків також зображається горизонталями, але синього кольору. Таким самим кольором показують умовні знаки, що належать до цього рельєфу (льодові обриви, тріщини, полії, а також підписи висот і горизонталей).

Показ форм рельєфу, які не зобразкуються на карті горизонталями

(рис. 4.7). Багато подробиць рельефу, що мають важливе значення для військ, неможливо відобразити горизонталями. На картах їх показують спеціальними умовними знаками. Цифри, що супроводжують умовні знаки цих об'єктів, вказують їх відносні висоти (глибини) в метрах.

Умовні знаки природних утворень рельєфу і підписи характеристик, що до них належать, друкуються коричневою фарбою, а штучних (насипи, виїмки, кургани тощо) - чорною.



4.3. Вивчення кількісних характеристик рельєфу

Визначення абсолютних висот точок та перевищень міме точками.

Висоти точок місцевості на карті визначають за горизонталями, використо­вуючи для цього наявні підписи висот.

Висота точки земної поверхні над рівнем моря називається абсолют­ною висотою точки (Навс)-

у нашій країні за початок відліку висот (рис. 4.8) прийнято рівень Балтійського моря (нуль Кронштадтського футштока, а тепер Шепелевського дублера Кронштадтського футштока). Ця система має назву "Балтійська 77".

Топографічна карта дає змогу визначати абсолютну висоту будь-якої точки місцевості, якщо її місцерозташування буде точно визначено на карті. Ці точки можуть бути розташовані на горизонталях, між горизонталями, на вершині гори, в улоговині, на сіддовині. Вони можуть бути пунктами спостере­ження (ПС), командно-спостережними пунктами (КСП), різними цілями.



На карті абсолютні висоти багатьох точок місцевості підписані. Часто дово­диться визначати непідписані абсолютні висоти точок. Для цього необхідно:

  • визначити напрямок пониження схилу;

  • визначити висоту основного перерізу рельєфу;

  • за підписами горизонталей або висот точок місцевості визначити висоти горизонталей, між якими розташована задана точка;

  • інтерполюванням за відстанню між суміжними горизонталями визна­чити висоту заданої точки.

Розглянемо приклад (рис. 4.9).



Помилка визначення висот точок дорівнює:

  • для характерних точок рельєфу, розташованих на водорозділах приблиз­но, - 0.3-0.5 висоти основного перерізу;

  • для розташованих на крутих схилах, де неможливо провести півгоризонталі, - 2 висоти основного перерізу.

Розглянемо приклади визначення абсолютних висот горизонталей та точок місцевості на карті N-34-37-B-B (рис. 4.10).

N-34-37-B-B



Визначити абсолютну висоту горизонталі:

1.(6613). Відповідь: 147,5 м

2.(6513-8). Відповідь: 150 м. Визначити абсолютну висоту точки:

  1. Окремий камінь (6612-7). Відповідь: 148 м.

  1. Стик ґрунтових доріг (6611-1). Відповідь: 142 м. Якщо точка (арт. колодязь), квадрат (6614) розташована на горизонталі (рис.

4.10) - її абсолютна висота дорівнює висоті цієї горизонталі (Ні=155 м), якщо точка (перехрестя доріг) (6611-1) розташована між горизонталями, тоді її абсолютна висота дорівнює висоті нижньої горизонталі (140 м) плюс пфевищення точки (визначається інтфполюванням) над цією горизонталлю (Н2= 140 + 2 = 142 м). Різниця висот двох точок називається перевищенням. Відносною висотою (перевищенням) називають висоту, яку відрахо­вують від будь-якої поверхні, прийнятої за початкову.

Для деяких місцевих предметів (окремих каменів, териконів), а також деталей рельєфу (обривів, ярів, курганів тощо) на карті вказують їхні відносні

висоти. На рис. 4.11, а, б) відносними
г висотами є 5 м та 1,3 м.

у^Р^ ""^ Відносні висоти схилів, вершин гір та

^^90 й "^^ ^'^ улоговин зручно визначати за числом проміж-

ків між горизонталями на схилі. Підрахувавши
кількість проміжків між горизонталями на схилі
Рис. 4.11. Відносні та і помноживши її на висоту перерізу, отримаємо

абсолютні висоти вцщосну висоту схилу.

Розглянемо карту N-34-37-B-B (рис. 4.10) і визначимо відносну висоту схилу між стиком просіки з польовою дорогою (6712-7) та бродом (6712-6). Тут кількість проміжків між горизонталями дорівнює 6, висота перерізу рельєфу на карті масштабу 1:25 000 дорівнює 5 м. Отже, відносна висота схилу між бродом та стиком ґрунтової дороги з просікою дорівнює ЗО м.

Відносні перевищення використовуються під час визначення взаємної видимості між двома точками і обчислення крутизни схилу в градусах.

Визначення по карті крутизни схилів. Крутизна схилу є важливою характеристикою рельєфу. Від крутизни схилу залежить можлива та допустима швидкості руху особового складу, автотранспорту і бойової техніки.

Середня швидкість пішоходів маршрутами з крутизною підйомів та спус­ків до 10° становить 4-6 км/год, до 20° - 2,3-3 км/год і до 30° - 1,5-2 км/год. Середня швидкість руху автомобілей по дорозі становить:

  • на рівнинних ділянках місцевості - 30-35 км/год;

  • на під'йомах крутизною від 10° до 15° - 7-8 км/год.

Під час читання рельєфу на карті для визначення крутизни схилу викорис­товують взаємне розташування горизонталей (рис. 4.12). Якщо схил рівний, то його

горизонталі на карті розташовуються на рівнфс відстанях одна від одної, у разі ввігнутого схилу відстань між горизонталями зменшується до вершини, за опуклого схилу відстань між горизонталями збільшується до вфшини, у разі хвилястого схилу, залежно від кількості згинів, відстань між горизонталями збільшується та змен­шується в деяких місцях.



Крутизною схилу (КС) називається кут нахилу схилу до горизонтальної площини.

Крутизна схилу характеризується на карті відстанню між двома суміж­ними горизонталями, яка називається закладенням (ф.

Для визначення крутизни схилу розглянемо рис. 4.13, на якому:

  • di,d2 - закладення;

  • h - висота перерізу рельєфу;

  • tti, аг - кут нахилу схилу.



З рис. 4.13 очевидно, що за постійної висоти перерізу крутизна схилу буде тим більшою, чим менша відстань між горизонталями, тобто, якщо аі>а2
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Всеукраїнський студентський архів
Експериментальна перевірка закону Кулона. Теоретичне обгрунтування досліду Кавендиша

Всеукраїнський студентський архів
В задачах електромеханіки досить часто виникає необхідність обчислення означених інтегралів

Всеукраїнський студентський архів
Ця задача покладена на службу безпеки організації, яка є структурним підрозділом служби захисту інформації

Всеукраїнський студентський архів
...

Всеукраїнський студентський архів
Недостатньо сказати, що спілкування відіграє важливу роль у житті людини, воно є головним чинником формування та становлення людини...

Всеукраїнський студентський архів
Крім цього, існує система післявузівської підготовки у формі аспірантури та докторантури. З часом процес уніфікації вищої освіти...

Всеукраїнський студентський архів
Україна багата на корисні копалини, зокрема вугілля та залізну руду, що залягають на південному сході. Природа тут узагалі благодатна....

Всеукраїнський студентський архів
В порівнянні з традиційними Windows-додатками в компас-3d lt| накладені обмеження на одночасну роботу з|із| декількома документами....

Всеукраїнський студентський архів
Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона...

Всеукраїнський студентський архів
Відокремлення соціології в самостійну науку відбулося в другій половині 19 сторіччя. У 1839 р в третьому томі «Курсу позитивної філософії»...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

geo.lekciya.com.ua
Головна сторінка