Пошук по сайту


3. Розкрийте структуру філософії як системи знань

3. Розкрийте структуру філософії як системи знань

Сторінка1/10
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
1. Світогляд, сутність, структура, типи.

Світогляд- це система поглядів людини на постановку, оцінку і місце людини в ньому. Це духовно практичний компо­нент. Структури: компонентна це різні притамані для людини форми осягнення світу, це 1)норми (елементарна форма вимоги, і цінності) 2)цінності - довготривала і продуктивна мета яка є бажаним і необхідним для людини (істина, краса, любов) 3)оцінка- виявлення значимості світу (добро і зло, прекрасне і потворне) 4)знання - сукпність інформації про власитвості., ознаки предметів процесів і явищ. 5)переконання - це погляди які є складовою внутрішн. світу, направляють діяльність людини. Рівнева- це щабелі узагальнення світоглядного досвіду. Вкл. В себе: 1) свгговідчутя-ставлення до світує. 2)світосприйняття - світ дасться як організований і впорядкований, формується образ світу, 2)світорозуміння- ставиться питання чому цей світ такий? Що лежить в його основі?

Поділяють на: житєвопрактичне і теоретичне. Функціональна: 1)ідеал - образ бжаного.2) віра- , певні положення які не отребують доведення. 3)надія- це мрія в здійсненість якої людина повірила 4)любов - "---"

Типи світогляду: І)міфологія-передбачає сукупність міфів це сівітоглядна форма, яка спрямована на задоволення умов і потреб існування людини у світі 2)релігія-це благодійний союз людини з Богом або віра в надприродне 3)філософія-це світогляд на теоретичному рівні, з її рефлексивною здатністю. Рефлексія - здатність людської свідомості бути спрямованою на саму себе, аналізувати свій власний зміст, цінювати свої знання і діяльність.

2. Виникнення філософії

Філософія (філос - почуття любові, софія - мудрість). Філософствувати - роздумувати над тим що оточує людину. Вперше поняття філософії ввів Піфагор. Мислення з'явилося тоді коли люди почали замислюватись чому існує несправедливість? Коли людство почало ділитися на класи.

Філософія виникає:

Єгипет, Межиріччя - 4 тис. до н.е.

Китай, Індія - 2 тис до н.е.

Греція - 1 тис до н.е.

В цих країнах склалися окремі філософські погляди. Масово як наука філософія склалася у 7-6 ст. до н.е., в Греції найкраще склалися філософські погляди

3. Розкрийте структуру філософії як системи знань

Сутність філософії розкривається через процес філософування, встановлення розвиток філ. мислення.

Філософування розгортає перед людиною світ, як такий, що наповнений смислом і тому задовольняє людську потребу у смислі. Цей процес пронизують потреба смислу і в розумінні.

В розв. ф. виділяють 2 основні типи філософування: 1. Епістемний - реалізує ( орієнтацію ф. на знання, науку. Тлумачить ф. як науку про суще. Головним завданням є осмислення Істини, створ, рац. -логічних моделей світу. Цей тип набуває домінантності в розвитку ф. в періоди виникнення потреби у впорядкуванні систематизації наявних ідей, поглядів, вчень. Преставники: Арістотель, Декарт, Лейбніц, Гегель, Віндельбанд. 2.Софійний тип - це орієнтація ф. на мудрість, що виражає здатність людини до універсального осягнення світу через відкритість людини множинному світу можливостей, він здійснюється через поєднання рац.-логічного з худ.-образним мисленням, моральними судженнями та реліг.-містичним уявленням. Цей тип орієнтується на діалог. Софійний тип активізується тоді коли виникає потреба у зміні світоглядної парадигми.

Єдність соф. та епіст. типів філ. забезпечує сутнісну єдність буття ф., надаючи їй стабільності і динамізму, виражаючи її здатність до упорядкування і творення нових смислів.

4. Проблема буття

Проблема буття це питання про те, яким чином навколишній світ Існує як певна цілісність. Проблема буття для філософії — фун­даментальна: адже філософія виконує функцію людського світу орієнтування, а буття — це найширше філософське поняття, воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.

З XVIII ст. найширший, мабуть, розділ філософського знання, пов'язаний із вивченням буття, здобув назву онтології.

Можна говорити про три основні концепції буття в історії філософії, а саме:

- матеріалістичну, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;

- ідеалістичну, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);

- некласичну. що протиставляє буття як процесуальні, мін­ливість, незавершеність до сущого як усталеного, оформленого, за­вершеного.

Сучасна наука окреслює досить складну картину проявів буття та виділяє такі найважливіші характеристики буття:

- по-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статич­ному вигляді;

- по-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто у зв'язку «всього з усім»;

- по-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівневоієрархізована будова проявів буття: мінро-, мокро- та мегапроцеси. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні харак­теристики;

- по-четверте, багаторівневість проявів буття виявляє себе ще . . й еволюційно. Еволюційний процес рухається у напрямку дедалі то­тальнішого виявлення глибинних характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сущого є, тзк би мовити, більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, нін нижчі;

- по-п'яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв'язок суб'єкта й об'єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально поділяли, то тегіер людина як суб'єкт постає органічною часткою світу як об'єкта.

Ш Виділяють чотири основні форми буття:

• буття речей;

• буття людини;

• буття духовного (Ідеального);

• буття соціального.

Буття речей (явищ, процесі») містить у собі:

буття речей «першої природи». «Перша природа» — це об'єктивна І первинна реальність, що існувала мільярди років до лю­дини (біо- і геосфера, атмосфера, близький і далекий космос);

буття зроблених людиною речей, або буття «другоїприроди». «Друга природа» — це комплексна природно-духовно-соціальна ре­альність, що включає в себе створені людиною предмети повсякденно­го побуту, техносферу, виробничу і соціальну інфраструктуру.

Буття людини містить у собі:

буття людини у світі речей. Це П Існування як «речі серед ре­чей», пов'язане із законами, спільними для людини і природних речей, із необхідністю врахування передумов людського існування;

специфічно людське буття. Це життєдіяльність людини у всій повноті П проявів, у єдності тілесного (фізичного), біологічного і со­ціального вимірів.

Буття духовного (ідеального) містить у собі:

буття індивідуалізованого духовного — прояви свідомості ін­дивіда (потік усвідомлених потягів, спонукань, почуттів, переживань, думок, знань, переконань, стереотипів, цінностей і т. п.), а також різні форми несвідомого окремої особистості;

буття об'єктивованого духовного — форми матеріалізації! ду­ховних утворень (уявлення про світ. Бога, добро, Істину, справедливість та ін.), породжені людською культурою.

Буття соціального містить у собі:

буття окремої людини в суспільстві та історії, яке охоплює процеси соціалізації і життєдіяльності окремої людини в межах певної людської спільноти а конкретну історичну епоху;

буття суспільство — сукупність проявів життєдіяльності сус­пільства як цілісного організму в єдності матеріально-виробничої І духовної сфер, рушійних сил і механізмів суспільно-історичного розвитку, культурно-цивілізаційних явищ і процесів.

5. Розкрийте сутність міфологічного і релігійного світогляду та їх відмінність від філос. світогляду

Охар. співвідношення філ. релігії і міфології. міфологія(М.)>> Історично передує реліг. та філософ., в ній вони формувалися. М. - світогляд родового і нерозвиненого суспільства. Суб'єктом носієм є рід або інша спільнота, з якої

ще не виокремилася особа. М- є синкретичною (нерозчленованою), цілісною

формою свідомості. М не знає трансцендентного що існує поза реальним світом( простором та часом) Бога. Виникла як засіб тотального контролю за особою, після того як вона виокремилася з роду, усвідомила свою окремішність, зрозуміла що кожен має нести свій хрест сама. Р. виникла, де зовнішній контроль(звичаї, табу) виявляється недостатнім, Р. створює в додаток мораль. Р. спрямована на особу. Р. постулює потойбічне життя як відплату за земне, віру і мораль. Бог-трансцендентний, всемогутній.

Філософія(Ф.)>> Заснована на розумі(передбачає аргументи, сумніви, дискусії). Необхідним для виникнення Ф. є толерантність до Інакомислення, частіше всього це забезпечується державним устроєм напр. демократією. Ф. - квазінаука.

6. Співвідношення філ. та світогляду

Специфіка філософії яскравіше виявляє себе через зіставлення зі світоглядом, наукою та релігією.

Філософія та світогляд

Світогляд — це сукупність наявних у кожної людний широких уявлень про себе та світ, у якому вона живе.

Між філософією та світоглядом є дві суттєві різниці:

—філософія теоретична, а світогляд покликаний керувати практичною поведінкою людини;

—філософія універсальна, а світогляд — справа суто індивідуальна. Певний світогляд має кожна людина, але при цьому далеко не кожна

є філософом.

Утім, можна сказати і так, що філософія є особливим — теоретич­ним — типом світогляду, який спромігся піднестися від особистих проблем до все загальності погляду на проблеми людства в цілому.

7. філософія розташована на "нічий­ній землі" — між наукою та релігією. Попри всі свої відмін­ності філософія є суттєво спорідненою і з наукою, і з релігією, і з мистєцтвомі 3 наукою її споріднює безперечне прагнення істини й домагання володіти нею, а також здатність виробляти абстракції й вибудовувати з них логічні конструкції, призна­чені для концентрації й переформування об'єктивних смис­лів. Релігія відгукується у філософії тим, що ця остання так само постійно спирається на певні вихідні принципи й від­значається стійкістю й нечутливістю до зовнішньої критики. З мистецтвом філософію споріднює інтимно-особистісний характер філософської творчості, кі н цева зверненість до внут­рішнього світу людини. До того ж і у філософії, і в мистецтві результат не є абсолютно визначальним. Значну роль при сприйнятті філософських і художніх ідей відіграє виконання^} Хоча це стосується передусім мистецтва, але і в філософській творчості майстерність викладу багато додає змістові філо­софського твору, сприяє переконливості філософських ідей та їх поширенню. За приклад можна взяти творчість Бене-детто Кроче (1866 — 1952), Миколи Бердяєва (1874 — 1948), Жан-Поля Сартра (1905 - 1980), Альбера Камю (1913 — 1960) та ін.ііщморалі ж до складу філософи ввіходить прагнення людського самовизначення, набуття людським іс­нуванням понадбуденного виміру.

Та філософія не просто запозичує означені риси тих чи 1 тих царин культури. Вона злютовує їх у собі, постійно здійс­нюючи в культурі смисловий синтез. Саме завдяки цьому філософія слугує науці, релігії, мистецтву, моралі тощо своє-| рідним дзеркалом, в якому вони можуть бачити і свою ці-|лісність та своєрідність, і свою неповноту. Від філософії ', надходять імпульси до цілісного єднання й подальшого нарощування культурних надбань людства. її з повним правом можна назвати смислотвірним ядром культури. Понад те, слугуючи способом здійснення цілісності культури, вона разом з тим і підноситься над нею, виступає її самосвідомістю Є якась невипадковість, є доглибний сенс у тому, що філософія виступає і завершенням, теоретичним виявом сві­тогляду, і самосвідомістю культури. Індивідуальне та універ­сальне дивовижно поєднуються на кожному з цих рівнів буття (культури. А головне — поєднуються саме ці рівні людського буття. /Філософія виявляє себе як універсальний спосіб самоусвідомлення людини, що сягає всіх рівнів її буття, всіх форм її ствердження у світі. Отже, (філософія, як вона усвідомлює себе в результаті ( біото гришшого історичного розвитку, звернена передусім до 'людини. Людина і» багатоманітності її стосунків зі світом

Філософій мил ж собою універсальний спосіб само­усвідомлення людиною самої себе, свого місця в світі й 1 спою призначення в ньому. Вона виступає як теоретична форми розвитку світоглядного знання й як загальна сві-тоглмдма методологія. У процесі свого соціально-куль-гурмого іідійсненни вона виконує такі функції: 1) інтегрнтиіїно смислову, або ж культурно-синтезуючу; 2) людимопіфіїу, або гуманізуючу; 3) критично-рефлексивну; 4) методологічну; 5) нроективно-прогностичну.

8. Охарактеризуйте роль особистості в філ.

Кожна людина є індивідуальністю, тобто в кожної людини є свої власні погляди, переконання, світогляд, фізичні та духовні характеристики. Можливо саме це робить не подібними один на одного. Однак якщо індивід не буде належати певному соціуму (суспільству) то він може втратити всі свої орієнтири в житті. В суспільстві люди сприяють збереженню та відтворення життя один одного. Воно засноване на засадах соціальних норм у відповідності з вищими духовними орієнтаціями людей. Суспільство допомагає людині засвоїти досвід цінності та норми.

Індивід - один, означає належність людини до людського роду, поєднання її фізичних, тілесних, психофізіологічних характеристик. Індивідуальність - виступає як найбільш стійкий інваріант особи і разом з тим незавершений, оскільки характеризує неповторюваність, своєрідність людини, її ціннісні орієнтації, ідеали, самобутність, унікальність. Різноманітність індивідуальностей-суттєва умова і форма прояву суспільства. Особа - стійка система соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена суспільства. Вона включає в себе сукупність соц. Речей і суспільних відносин, в які включається Індивід. Особистість виступає як динамічна відносно стійка і цілісна система інтелектуальних, соц.-культурних морально-вольових якостей людини виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності. Особистість виступає як форма поєднання індивідуального, неповторного і суспільно-людського. В особистості виражена міра і цільності людини, її самоідентифікація і здатності до самотворення.

9. Охарактеризуйте світоглядну природу філософського знання.

Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом встановлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку буржуазного суспільства наприкінці XVI ст.- поч. XVII ст.. виникає експериментальне природознавство і починається процес відпочкування предмета філософії від конкретних наук. У визначенні предмета філософії виникає нова проблема- місця філософії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії.

В процесі розв’язання цієї проблеми виявилось дві протилежні тенденції: одна, позитивістська,- нігілістична щодо філософії і її права взагалі мати свій предмет; друга, згідно з якою предмет філософії або включає як свій суттєвий елемент натурфілософію- особливе філософське вчення про природу, або як метафізика- умоглядна, спекулятивна філософія, не спираючись на узагальнення конкретних наук, в рамках свого предмета задає, окреслює предмети конкретних наук.

11. Співвідношення філ. та релігії

Спільним для філософії та релігії є пошук першооснови світу. Для релігії таким абсолютним началом є Бог. Філософія не може однозначно відповісти на це питання, хоча різні мислителі пропонували свої варіанти відповіді. Філософія ненастанно перебуває у пошуку: річ у тім, що вона не може собі дозволити приймати щось на аїру, як це робить релігія. Філософія, як

Модуль: Філософія. Релігієведення; Логіка.

пам'ятаємо, завжди критична, вона спирається на інтелект,. тоді як основою релігії є віра — прийняття Істини {чи то лак Божественного Одкровення) без жодних раціональних підстав. Простіше кажучи, філософія — справа розуму, релігія — справа віри.

Співвідношення між філософією, релігією та наукою змінювалися з різними культурними епохами в історії людської цивілізації.

У первісному суспільстві провідною формою духовної діяльності людини поставала релігія. Філософія виникає через тисячі років по тому, причім одним з джерел філософії є саме релігійні міфи про походження світу та людини.

Античність. На ранніх етапах філософія, як уже зазначалося, містила в собі зародки всіх наук. На підґрунті цих знань філософія була покликана запропонувати людини гармонійний спосіб співіснування з навколишнім, світом, іншими людьми, а також із самою собою.

Початок розмежування між філософією і наукою пов'язують з ім'ям великого давньогрецького мислителя Арістотеля. Це розділення відбуло­ся за двома критеріями: предметом і методом. Конкретні науки почали освоювати свій предмет — окремі сфери природного і суспільного життя, виробляти дослідницькі та математичні методи їх вивчення. Філософія ж бачила своїм предметом створення цілісного образу світу звичним для неї . методом абстрактних умовиводів.

Середні віки. У Середньовіччі головне місце в духовному житті суспіль­ства посідала релігія. Філософії було відведено місце «служниці теології», покликаної раціонально трактувати і доводити релігійні істини. Іще нижче на драбині перебували конкретні науки та мистецтва.

Новий час. Розвиток суспільства в Новий час був позначений числен­ними науковими відкриттями. Наука проголосила свою першість зі сло­вами: «Фізику, бійся метафізики!» (маючи на увазі філософські спекуля­ції). Тривала подальша спеціалізація окремих наук {спершу природничих, а з XIX ст. і гуманітарних). Розпочалася секуляризація — релігія витиска­лася з усіх сфер суспільного життя.

Сучасність. У сучасному світі утверджується модель співпраці між філософією, наукою та релігією. Людство дійшло висновку, що всі три царини однаково потрібні йому для задоволення різних духовних потреб. Доказом цього € поширення синтетичних утворень: релігійної філософії, філософії науки, філософії релігії тощо. ~

Можна погодитися із британським мислителем XX ст.. Б. Расселом у тому, що «філософія це нічийна земля між науиою та релігією». Справ­ді, філософія містить у собі риси як науки, так.і релігії, але завжди зали­шається самодостатньою, унікальною сферою духовної діяльності людини.

13. Філософія та наука

Подібність філософії та науки — в їх універсалізмі: наука теж прагне охопити теоріями та законами всю різноманітність природних та суспіль­них явищ. У давнину — на перших етапах розвитку абстрактних уявлень про світ —філософія і елементи наукових знань становили одне ціле (така єдність зветься синкретизмом). У наші дні філософія і наука існують ок­ремо, і це дозволяє визначити між ними такі відмінності:

—філософія не займається безпосередньо відкриттям законів, а сприяє їх відкриттю, обґрунтовує і узагальнює їх;

—філософські концепції, закони, теорії не претендують на таку загально значущість та універсальність, як висновки точних та природничих наук;

— наука прагне бути об'єктивною, тобто намагається розкрити при­роду такою, якою вона є безвідносно до суб'єкта дослідника; філософія ж тією чи іншою мірою суб'єктивна, оскільки неможлива без емоційно забарвленого, особистісного компонента — самого філософа.

14. філософія розташована на "нічий­ній землі" — між наукою та релігією. Попри всі свої відмін­ності філософія є суттєво спорідненою і з наукою, і з релігією, і з мистєцтвомі 3 наукою її споріднює безперечне прагнення істини й домагання володіти нею, а також здатність виробляти абстракції й вибудовувати з них логічні конструкції, призна­чені для концентрації й переформування об'єктивних смис­лів. Релігія відгукується у філософії тим, що ця остання так само постійно спирається на певні вихідні принципи й від­значається стійкістю й нечутливістю до зовнішньої критики. З мистецтвом філософію споріднює інтимно-особистісний характер філософської творчості, кі н цева зверненість до внут­рішнього світу людини. До того ж і у філософії, і в мистецтві результат не є абсолютно визначальним. Значну роль при сприйнятті філософських і художніх ідей відіграє виконання^} Хоча це стосується передусім мистецтва, але і в філософській творчості майстерність викладу багато додає змістові філо­софського твору, сприяє переконливості філософських ідей та їх поширенню. За приклад можна взяти творчість Бене-детто Кроче (1866 — 1952), Миколи Бердяєва (1874 — 1948), Жан-Поля Сартра (1905 - 1980), Альбера Камю (1913 — 1960) та ін.ііщморалі ж до складу філософи ввіходить прагнення людського самовизначення, набуття людським іс­нуванням понадбуденного виміру.

Та філософія не просто запозичує означені риси тих чи 1 тих царин культури. Вона злютовує їх у собі, постійно здійс­нюючи в культурі смисловий синтез. Саме завдяки цьому філософія слугує науці, релігії, мистецтву, моралі тощо своє-| рідним дзеркалом, в якому вони можуть бачити і свою ці-|лісність та своєрідність, і свою неповноту. Від філософії ', надходять імпульси до цілісного єднання й подальшого нарощування культурних надбань людства. її з повним правом можна назвати смислотвірним ядром культури. Понад те, слугуючи способом здійснення цілісності культури, вона разом з тим і підноситься над нею, виступає її самосвідомістю Є якась невипадковість, є доглибний сенс у тому, що філософія виступає і завершенням, теоретичним виявом сві­тогляду, і самосвідомістю культури. Індивідуальне та універ­сальне дивовижно поєднуються на кожному з цих рівнів буття (культури. А головне — поєднуються саме ці рівні людського буття. /Філософія виявляє себе як універсальний спосіб самоусвідомлення людини, що сягає всіх рівнів її буття, всіх форм її ствердження у світі. Отже, (філософія, як вона усвідомлює себе в результаті ( біото гришшого історичного розвитку, звернена передусім до 'людини. Людина і» багатоманітності її стосунків зі світом

Філософій мил ж собою універсальний спосіб само­усвідомлення людиною самої себе, свого місця в світі й 1 спою призначення в ньому. Вона виступає як теоретична форми розвитку світоглядного знання й як загальна сві-тоглмдма методологія. У процесі свого соціально-куль-гурмого іідійсненни вона виконує такі функції: 1) інтегрнтиіїно смислову, або ж культурно-синтезуючу; 2) людимопіфіїу, або гуманізуючу; 3) критично-рефлексивну; 4) методологічну; 5) нроективно-прогностичну.

15. Розкрийте сутність філософської проблеми?

Як можлива філософія?

Те, що робить філософію байдужою до мас і зверненою до себе, це по-перше, лад духовного життя «людини маси», притаманні їй несамотність думки й почуття,брак уміння та схильності до духовного зусилля тощо. А по-друге,-філософського мислення: його проблематичність.

Чи є філософія наукою?

Офіційно мартсисько-ленінська філософія визначалася, як суто наукова.

Таке ототожнення філософії знаукою,прагнення ствердити філософії в ролі науки породило чимало протиріч та ускладнень у теорії, збочень і деформацій у соціальній та духовній практиці.

Надання філософії статусу науки заклало й виправдовувало однодумство як норму філософського мислення .

Соціально-культурне призначення філософії

Філософія виявляє себе як унікальний спосіб самоусвідомлення людини, що сягає всіх рівнів її буття, всіх форм її ствердження у світі. Тому саме відношення «людина-світ» є головним предметом філософського усвідомлення, головною проблемою філософії.

Як писав Альберт Камю, є лише одна по-справжньому серйозна філософська проблема- проблема самогубства.

16. Істина і знання
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Вступ 2
Питання про взаємозв'язок математики І філософії (Мілетська школа, Піфагорійська школа, Елейска школа, Демокріт, Платонівській ідеалізм,...

«вишивка – духовний символ українського народу»
Реформування української системи освіти відбувається відповідно до світових тенденцій, які встановлюють пріоритет творчого розвитку,...

Метод навчання (м\н): взаємопов'язана діяльність викладача та уч­нів,...
Передбачають викладання на­вчального матеріалу без докладного пояснення, узагаль­нення й систематизації, а учні — заучують його без...

Календарно-тематичне планування за підручником «Інформатика-9»
Поняття про комп’ютерні мережі. Програмна складова інформаційної системи. Поняття операційної системи

Активізація знань учнів на уроках образотворчого мистецтва
Любарська Л., Вовк Л. Орієнтовний запитальник: для актуалізації опорних знань учнів 1 класу з образотворчого мистецтва, визначення...

Розділ принципи побудови цифрової системи передачі інформації
Системи передачі інформації (спі) поділяються на цифрові та аналогові. Першими в практичному використанні з’явилися аналогові спі,...

Системи автоматизованого проектування навчально-Методичні матеріали
Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Системи автоматизованого проектування» для студентів напрямку «Інформаційна безпека»...

Методичні рекомендації про вивчення математики
Типовими навчальними планами відповідно до листа Міністерства освіти І науки України №1/9-253 від 22 травня 2015 року «Про структуру...

Базовий перелік
Закону України "Про загальну середню освіту", постанови Кабінету Міністрів України від 16. 11. 2000 р. №1717 "Про перехід загальноосвітніх...

Погоджено погоджено затверджую в о. начальника Голова пк директор Чупирянського
Закону України «Про загальну середню освіту» структуру навчального року та строки проведення канікул встановлюють загальноосвітні...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

geo.lekciya.com.ua
Головна сторінка